Всі, хто виконував накази Жукова, - теж винні. Але ж вони всього лиш зберігали вірність Військовій присязі, бо 23 лютого 1939 дали клятву «беззаперечно виконувати всі військові статути й накази командирів, комісарів та начальників». У липні 1941 року за виконання наказів Жукова їх нещадно розстрілювали, а зараз настільки ж нещадно висміюють: дурненькі, до чого додумалися, вірність присязі зберігали, ну хіба не придурки!
І тільки один Жуков, підпис якого стоїть під цими наказами, ні в чому не винен.
– 5 -
Отже, Жуков розумів, що зараз вдарить війна, але своїми шкідницькими розпорядженнями забороняв армії готуватися до відсічі ворога. Жуков до самого останнього моменту під загрозою смерті забороняв командувачам прикордонних округів і армій робити хоч щось для підготовки до відбиття гітлерівської навали.
А що Жуков міг зробити?
В тому-то й річ, що нічого робити було не треба. Не було б наказів Жукова, мудрі командувачі військами західних військових округів Павлов, Кирпонос та інші самі б впоралися, самі відбили б вторгнення. Якби тільки Жуков не в'язав їх ланцюгами заборон.
Заперечують: але ж від Жукова вимагали згори!
Ось тут я змушений не погодитися. Хто вимагав? Сталін вимагав? Тимошенко? Чи Берія? Ніяких слідів сталінських вимог захисникам Жукова поки знайти не вдалося. А злочинні накази Жукова - ось вони, стосами.
Але навіть якщо Сталін і вимагав, то і в цьому випадку жоден трибунал таке виправдання не зміг би вважати переконливим. Якщо командир взводу поставив підпис під злочинним наказом, то він і несе відповідальність. І нікого не цікавить, наказував усно йому ротний чи не наказував. Підпис твій - відповідай. Навіть якщо б і командир батальйону усно наказав, передавай його наказ також усно, а підписувати навіщо?
У Жукова було безліч способів не робити того, що він вважав шкідливим і згубним.
Перший. Треба було вимагати від наркома оборони маршала Тимошенка затверджувального підпису: я, Жуков, з такими рішеннями категорично не згоден, але в силу своєї безвільності змушений їх підписувати, добре, підпишу, але тільки після тебе, Семене Костянтиновичу.
Другий. Вимагати затверджувального підпису Сталіна: такі рішення ведуть країну, народ і армію до загибелі, я, безвольний Жуков, підписую, але тільки після вас, товаришу Сталін, і після наркома Тимошенка.
Третій. Можна було б і волю проявити: ви наполягаєте, ви і підписуйте, а мені вибачте.
Чим ризикував Жуков? Кар'єрою? Життям?
Але припустимо, що Сталін за непокірність відсторонив Жукова з посади начальника Генерального штабу. Що ж у цьому поганого? Сам Жуков пише, що ця посада не для нього. Сам пише, що не створений для штабної роботи, що протестував і відбивався, коли його на цю посаду призначали. Коли так, ось тобі привід піти: звільніть, товаришу Сталіне, не здатний я з такою хитромудрою справою впоратися! Та й для Генерального штабу було б полегшення. Немає нічого страшнішого, ніж командир, який ненавидить свою роботу і ясно розуміє, що для неї не створений.
– 6 -
Виступаючи в редакції «Військово-історичного журналу» 13 серпня 1966 року, Жуков дав виправдання своєї поведінки: «Хто захоче класти свою голову? Ось, припустимо, я, Жуков, відчуваючи навислу над країною небезпеку, віддаю наказ: "Розгорнути". Сталіну доповідають. На якій підставі? На підставі небезпеки. Ану, Берія, візьми його до себе в підвал» («Огонек». 1989. No 25. С. 7).
Ніхто Жукову Берією і підвалом не погрожував, але обережний стратег передбачав, що справа може прийняти і такий оборот, тому розсудливо мовчав і покірно підписував злочинні накази, зі змістом яких був нібито не згоден. Він знову і знову ретельно підмахував.
Адже якщо він дійсно передбачав, що ось зараз нападуть, то можна було б і ризикнути - зі Сталіном публічно не погодитись, і нехай заберуть до Берії в підвал. Нападе Гітлер, тоді вдячний народ згадає: так, був Георгій Костянтинович сміливою людиною...
Шкода, не проявив стратег високого героїзму, тому захисникам Жукова доводиться тепер доблесні подвиги стратега списувати з його мемуарів або створювати самим.
А я тим часом змушений звернутися до документа, під яким у Радянському Союзі підписувався практично кожен громадянин чоловічої статі. Цей документ - Військова присяга. У червні 1941 року присязі зрадив начальник Генерального штабу РККА генерал армії Г.К. Жуков. Адже він теж клявся захищати свою Батьківщину «мужньо, вміло, з гідністю і честю, не шкодуючи своєї крові і самого життя». Мужність солдата - йти вперед під картеч та на ворожі багнети. Мужність начальника Генерального штабу - мати свою думку і відстоювати її. Чого б це не коштувало. У першій половині 1941 року порятунок десятків мільйонів людей залежав від чесності та принциповості начальника Генерального штабу. І від його особистої хоробрості. Він міг врятувати всіх. Він розумів, що зараз нападуть, але нічого не робив для захисту своєї Батьківщини. Навпаки, він зловмисно шкодив. У його становищі дії по захисту Батьківщини полягали в тому, щоб проти злочинних наказів виступити з гідністю і честю, як цього вимагала присяга. Принаймні зберігати нейтралітет відносно своєї Батьківщини і свого народу, не підписувати самому шкідницькі директиви.