Генерал-полковник І.В. Болдін у 1941 році був генерал-лейтенантом, заступником командувача Західного фронту. Він повідав про розмови з Москвою рано вранці 22 червня. Командувач фронту генерал армії Д.Г. Павлов кричав у трубку: «Війна! Дайте дозвіл діяти! Дайте дозвіл відкрити вогонь артилерії! Дайте дозвіл збивати німецькі літаки!»
А у відповідь: не піддавайся на провокації!
Через деякий час слідує друга розмова з Москвою. Відповідь та ж: не піддаватися! Начальник розвідки Західного фронту полковник Блохін доповідає: проти Західного фронту одночасно діють у даний момент більше тридцяти піхотних, п'ять танкових, дві моторизовані і одна десантна дивізії, сорок артилерійських і п'ять авіаційних полків противника. Це не провокація!
Але Москва твердо стоїть на своєму.
Через деякий час третя розмова з Москвою. Потім четверта.
Замість командувача фронту генерала армії Павлова з Москвою говорить генерал-лейтенант Болдін.
Але відповіді все ті ж: артилерійський вогонь відкривати заборонено, ніяких дій не робити! На провокації не піддаватися! (І.В. Болдін. Сторінки життя. М., 1963. С. 84-85; ВИЖ. 1961. No 4. С. 65.)
І тоді командувач Західного фронту генерал армії Павлов робить подвиг. Він більше не питав повноважень. Він просто відмовився виконувати накази Москви. Взявши на себе всю відповідальність, своїм наказом по суті оголосив Німеччині війну у відповідь. Без цього героїчного рішення розгром радянських військ був би більш грандіозним. За цей подвиг Павлова слід нагородити другою Золотої Зіркою. Але Золоті Зірки дісталися Жукову, який нібито ще увечері 21 червня знав, що напад неминучий, але продовжував завзято вимагати від військ на провокації не піддаватися.
22 червня 1941 року о 7 годині 15 хвилин Жуков написав Директиву No 2, яка дозволяла ведення бойових дій, щоправда, з обмеженнями.
О 21 годині 15 хвилин у війська була спрямована Директива No 3 за підписами Тимошенка, Маленкова і Жукова, яка вимагала від військ Північно-Західного, Західного і Південно-Західного фронтів негайного переходу в рішучий наступ. Військам Північно-Західного і Західного фронтів ставилося завдання «під кінець 24.6 опанувати районом Сувалки». Південно-Західний фронт отримав завдання «під кінець 24.6. оволодіти районом Люблін».
Жуков оголосив після війни: ворог був сильніший! Жуков розповідав, що нібито ще влітку 1940 року він розумів, що ворог сильний, а ми воювати не готові. Коли так, віддавай наказ на оборону! А якщо сил немає і на оборону, віддавай наказ на відхід. Росія велика, котитися можна аж до Москви, потроху вимотуючи ворога. Але в перший день війни Жуков разом з Маленковим і Тимошенком підписав самогубний наказ на захоплення польських міст Сувалки і Люблін, причому без підготовки, у фантастично короткі терміни. Наказ цей нічого, крім загибелі і ганьби, Червоній Армії не приніс і принести не міг. І підписувати такий злочинний наказ у Жукова теж повноваження були.
Можна й тут заперечити: час був такий, доводилося підписувати злочинні накази проти своєї волі... Але сам Жуков це і спростовує. За його розповідями, Сталін 22 червня був нібито розгублений, він ні на чому не наполягав, бо не знав, що робити. Якщо так, то, не питаючи повноважень, Жуков повинен був узяти кермо влади в свої руки і діяти. Але ні.
На розумні речі повноважень у Жукова не було, а на дурні та злочинні - скільки завгодно.
Якщо дивитися в корінь, то накази Жукова про те, щоб вивести війська з укріплених районів, знизити ступінь готовності протиповітряної оборони, не піддаватися на провокації та ніяких заходів не проводити, - це смертний вирок Росії.
– 3 -
В 1957 році Жуков здійснив державний переворот. Більшість у Президії ЦК КПРС (так у той час іменувалося Політбюро, тобто вищий орган комуністичної диктатури) повстало проти Хрущова. А Жуков виступив на його боці. Жуков вигнав з комуністичного Олімпу найвпливовіших вождів: Молотова, Маленкова, Кагановича і Шепілова, який пристав до них. І ні в кого стратег повноважень не питав. Він просто і дохідливо пояснив, що Збройні Сили перебувають під його особистим і повним контролем.
Для того, щоб лютий звір не кинувся на господаря, його ведуть на двох повідках: якщо він вправо рване, його зліва утримають, кинеться вліво - його відтягнуть вправо. Саме так комуністична диктатура на повідках-розтяжках тримала Збройні Сили. З одного боку - особливі відділи, з іншого - політвідділи. З одного боку - контроль ГБ, з іншого - контроль партії.
Після знищення свого друга й соратника кривавого Берії та його оточення, після потужного кровопускання в компетентних органах та їх різкого ослаблення Жукову конче був потрібен ХХ з'їзд КПРС. І він його провів у союзі з Хрущовом. На цьому з'їзді народу показали дещо з діянь товариша Сталіна, тим самим мазнули брудом і кров'ю як мундир невсипущих органів, так і напіввійськовий френч партії, яку товариш Сталін очолював 30 років. Обидва стримувальні повідці ослабли, і ось Жуков оголосив очманілим вождям, що очолювані ним Збройні Сили ні Центральному Комітету, ні його Президії більше не підкоряються. І компетентним органам вони теж підкорятися не мають наміру: накаже Жуков - танки будуть тиснути і шматувати, а накаже - замруть, і жоден з місця не зрушиться. Оголосивши, хто в домі господар, Жуков почав зганяти з вершин влади невгодних і неслухняних. Повалення йшло під прапором «відновлення соціалістичної законності і ленінських норм партійного життя».