Розгорнувши газету, Троян вдоволено вигукнув:
— Ну от, я ж казав, що народ не буде ходити в німецькому ярмі. Забастували залізничники! Це ж яка допомога селянам! Німці тепер не зможуть вивозити хліб, перекидати війська для придушення повстань. От вам, товариші, плоди нашої агітації. А тепер ще треба, щоб шахти стали. Чуєте, товариші шахтарі? Та проти такої сили не те що триста тисяч окупантів, а й удвоє більше нічого не вдіють! Навіть коли й зламають страйк залізничників, усе одно паровози без вугілля не поїдуть. А не поїдуть паровози — не вивезуть хліба, лісу, руди. От як одне за друге чіпляється.
А через кілька днів по тому в камері з'явилися і залізничники. Один був машиніст, другий — слюсар із депо, а третій — мастильник. Їх зустріли як героїв.
— Держитесь, товариші?
— Забастовка росте?
— Всі вже залізниці України стали! — сказав машиніст.
— Ура! ура! — закричали в'язні.
— Качати залізничників!
Дехто взявся за машиніста, але він болісно крякнув і сказав:
— Мене вже і без вас покачали гайдамаки, аж дихнути не можу.
— Дома взяли, чи як?
— Облаву на Чечелівці зробили. Більше тисячі робітників затримали. А в німецького офіцера і список уже був. Декого провели під конвоєм до паровозів, а нас оце сюди.
— Ми тут довго не засидимось, — вставив мастильник, — нашого брата в концентраційні табори відсилають, аж у Білу на Підляшші.
— Що ще нового на волі? — спитав Байда.
— Де та воля, товаришу? Вся Україна тепер стала тюрмою. А ви чи не шахтар, бува?
— Вгадав!
— Ну то вам цікаво почути: по всьому Донбасу й Криворіжжю забастовки почались.
— Неначе підслухали тебе, товаришу Троян! — з захопленням вигукнув Карбований.
— Бо один центр керує, — відказав Троян. — Товариш Ленін думає не тільки за Росію, а за всіх трудящих.
— Це правильно, товаришу, якби не допомогли петроградські робітники, може б, німецькі окупанти вже й зламали залізничників.
— Про яку допомогу кажете?
— Шкода, не захопив відозви.
— А я приховав, — сказав слюсар депо і витяг із кепки клаптик паперу.
— Та ти своїми словами!
— А навіщо мені вигадувати? Нате читайте.
— Це від Петроградського комітету РКП(б), — сказав Троян, взявши відозву до своїх рук. — Про страйк залізничників. — Він пробіг очима перші рядки, потім підвищив голос: «…Хто може, хто повинен прийти їм на допомогу? Ми, їхні брати по боротьбі — російські пролетарі і в першу чергу передовий загін робітників Росії — революційний пролетаріат Петрограда… Нехай кожен пітерський робітник, робітниця, матрос, червоноармієць принесе свою лепту на велику справу визволення українських братів, що страждають у капіталістичному рабстві!»
— Ну, товариші, — сказав Троян, піднявши голову, — чули? «Брати по боротьбі — російські пролетарі!» З такими братами нас ніяка сила ніколи не зламає!
Чекали на сигнал
Назад до Калинівки Гордій Байда повернувся, коли вже надворі стояли холодні, прозорі дні й темні осінні ночі. За цей час його дружина Харита ще більше висохла і почорніла. Вперше за останні роки тепле, ніжне почуття прокинулося в його серці:
— Покріпись, старенька, чув, недовго вже їм верховодити. Погано ти, Ільку, матір годував!
— А їх скільки не годуй — однаково.
Ілько вилюднів, поширшав у плечах, ще більше став з обличчя подібний до Клима, але від батькових очей не заховалась і різниця. Уже третій місяць він працював за коногона і тепер на кожному кроці словами й рухами, не завжди чемними, намагався копіювати найбільших шибайголів із коногонів.
— А в нас пішла чутка, що вас уже копнули.
Ілько сказав це цілком байдуже і так же байдуже чвиркнув крізь зуби, як це робив Гарасько. Вражений Байда похитав головою. Харита, відчувши докірливий чоловіків погляд, глибоко зітхнула:
— Як з цепу хлопець зірвався.
— Щось ти, дивлюсь я, від рук відбився, Ільку. Хто це тебе просвіщає?
Ілько пхекнув і взявся за шапку:
— Став би я просвіщатися. Всякою мурою займатися. У нас своя програма.
— У кого це — в нас?
Ілько хотів сказати: «В анархістів!», але Гарасько наказав йому мовчати, що є така «партія» на шахті, і він тільки буркнув «у нас» і замовк.
— Може, в тебе з Гараськом? Ти й досі водишся з цим гицлем? У Гараська звісно яка програма — байдики бити. Ото його програма.
Гордій Байда за п'ять місяців сидіння у в'язниці мав час і нагоду наслухатися про партії та програми і згадав, як Клим теж про партії говорив: