Не забути сказати Ультімо, що у Ньюманів восьма басова октава западає.
Настроїти інструмент.
Ми з Ультімо довго розмовляли. Він ніколи не говорить так багато. Ультімо обожнює свою роботу. Він чорним кольором відмічає на мапі кожне наше переміщення. Що десять днів бере тоненький білий папірець, накладає його на карту і перемальовує олівцем чорні лінії. Потім складає ці папірці в папочку. Вони схожі на безглузді малюнки. Вечорами він довго їх роздивляється.
— Що це?
— Шлях, — відповідає хлопець.
— Кривулі якісь.
— Ні, — заперечує Ультімо.
— Що ти в них бачиш?
— Спроби.
— Спроби чого?
— Стиснути простір.
— Що ти маєш на увазі?
— Оволодіти ним, ось що, — відповідає.
— А що ти робитимеш з тим простором, коли ним володітимеш?
— Наведу в ньому лад.
— Хіба простір безладний?
— Так.
— У просторі немає порядку.
Я знаю, де Ультімо ховає нерозпечатані і непрочитані листи, якось я їх прочитаю.
Та я не хочу псувати Ультімо. Він — то прозорий кришталь, який потрібно рятувати.
Завтра йду до Фарелів, потім до Сломанів і Дженксів.
Не зіпсуй нічого, мала.
9:46 вечора.
Дозволь мені проспати ніч без снів.
21 квітня 1923 року
Родина Мартінів.
Із найпершого дня занять я помітила, яким схвильованим поглядом спостерігав пан Мартін за своєю донечкою. Це було дуже делікатне завдання, я навіть пишаюся собою. Пан Мартін спостерігав за нами, сидячи в кріслі в кутку кімнати. Ніколи не вимовляв і пари з вуст. Лише по закінченні уроку підходив і тис мені руку на знак вдячності, а дівчинці казав: «Молодець, Рейчел». Він сам заклякав від власної любові до дочки.
Дівча грало досить добре.
Їй чотирнадцять і вона, маю визнати, дуже гарненька.
Одного разу, коли мала дограла уривок, я нахилилася і поцілувала її в губи. Вона не відреагувала. Потім це стало нашим ритуалом. Щоразу, як вона вдало виконувала уривок, я нахилялася і цілувала її в губи. Це було щось на кшталт винагороди. Батько лише мовчки спостерігав.
Якось мої губи затримались на мить довше. Завмерли на її вустах. І очі були заплющені.
Ми непогано завчили «La cloche de loin». Грали в чотири руки. Багато разів репетирували.
— Сядьте-но поруч, пане Мартін, — кажу я, — ми зіграємо особисто для вас. Підійдіть-но до нас і присядьте.
Він присунув крісло до фортеп’яно.
Ми зіграли все від початку до кінця ще раз. Вона грала просто чудово. Врешті, я задоволена. Я нахилилася і поцілувала її в губи. Потім поглянула на батька й усміхнулася.
Він не знав, куди дітися.
— Справді ж вона прекрасно зіграла, чи не так? — питаю. Дівчинка всміхнулася.
Батько трохи підвівся з крісла і вони ледь-ледь поцілувалися.
Дівчинка нервово посміхнулася. Я жартівливо заплескала в долоні. На цьому все.
Можливо, я не сказала, що він удівець.
Він удівець.
Тепер він постійно присуває крісло до фортеп’яно. Через три місяці він купив інструмент. Буде ще три місяці занять.
Заплющивши очі, торкаюся губами рейчелових губ, потім починаю рухати язиком. Дівчина відсахується і дивиться на мене. Я всміхаюсь і знову цілую її. Відкриваю їй рота язиком. Відчуваю, що вона мені відповідає. Я відхиляюся і всміхаюсь.
— Ти просто молодчинка, — кажу.
Мала повертається до батька. Чоловік аж тремтить. Вони цілуються. Я бачу, як зустрічаються їхні губи. Потім вони сміються.
Щойно минуло півроку, я пішла. Я пам’ятаю, коли ми прощалися, батько з дівчинкою стояли на порозі, тримаючись за руки.
— Пан Мартін має нездоровий вигляд, — зазначив Ультімо. — Він справді хворий, — відповіла я.
Знову засипаю не поївши. Я більше не витримую. Ненавиджу злидні. Треба будувати майбутнє. Не маю сил терпіти.
Треба їхати звідси.
Можливості:
Переїхати до сестри.
Знайти чоловіка.
Прострелити собі голову.
Переїхати до сестри, знайти чоловіка і прострелити йому голову.
Не хочу засинати наодинці. Виходжу на вулицю і йду спати у фургончик до Ультімо. Я часто так роблю. Він залишає для мене передні сидіння, а сам йде спати назад. Мені подобається пестити себе, поки він спить. Хоч мені завжди хочеться, щоб він не спав. Я від цього збуджуюсь. Приходячи до нього, я не намагаюся поводитися тихо. Хочу, щоб він усе чув.
Я б хотіла, щоб він теж так робив. Зараз піду до нього, ляжу поруч і попрошу, щоб він це зробив.
— Почекай, поки я засну, і мастурбуй. Хочеш зробити це для мене?