10:34 вечора.
Я не роблю нічого подібного.
Захотілося попестити себе.
17 травня 1923 року
Прийшла поліція. Вони прийшли саме через ту історію з Кертісами. Я розказала їм усе, що знала. Справді, пан Кертіс застрелився за кілька місяців по пригоді. То добре. Вони кажуть, що, можливо, якось мені доведеться зайти і дати свідчення.
— Коли ваша ласка, — відповіла я. — Мені так шкода пана Кертіса.
Я зовсім трішки злякалася.
Випадки, коли мені було не на жарт страшно:
Коли була пожежа у Бакаєвих — я тоді була дитиною.
Того дня у потязі.
І перед тим, коли більшовики чвалом мчали вулицями.
Щоразу, як сідала на пароплав.
І кожного разу, коли я відчувала страх, хоча боятися було нічого. Це неначе фортеп’яно, що несподівано починає грати музику само, хоч ніхто за ним не сидить.
Таке собі механічне піаніно серця.
Коли я житиму з паном Зарубіним, я не поставлю в будинку жодного фортеп’яно чи піаніно, геть нічого. «Нам дуже прикро, та пані не любить слухати музику, геть ніяку. Хіба що «Going back». Так, це пісня. Пані любить лише її».
Вони гратимуть для мене «Going back».
Василію, кохання моє.
Ультімо не любить поліцейських. Боїться. Колись давно-давно поліція прийшла у його дім, там, у селі, і забрала батька. Вони вели розслідування того нещасного випадку, у якому загинув граф, і в них не все сходилося. Тож вони забрали батька Ультімо і два дні гарненько його допитували. Їм видавалося дивним, що автівка так просто втратила керованість. Здається, якийсь свідок бачив щось незвичне.
— Неофіційно справа була у грошах, — мовив Ультімо.
Але не захотів розповідати детальніше.
Йому було неприємно, що його батька вважали вбивцею. Тож відтоді він не відчував до них прихильності.
Хоч про цю історію він говорити не бажає.
Як і про багато інших.
Тому, протягом усього часу, поки приходили поліцейські, він на вантажівці кружляв сільськими околицями.
У цих місцях дивовижні краєвиди, здається, що тут усюди — земля обітована.
Іноді, посеред глухої тиші, можна натрапити на самотню хатину, хоч здебільшого складається враження, що все тут існує лише для того, щоб споглядати.
Існувати, просто щоб тобою милувалися. Це головне правило моєї сестри. Вона немов та ферма, що стоїть заллята вічними променями сонця, яке схиляється за обрієм, oh, yes.
А ще собаку, я хотіла б мати собаку. Коли розбагатію. Пса. Звичайно, я маю народити дітей, але передусім заведу собаку. Вірного.
Якось, посеред лютої зими поблизу Вальстока, чи, може, трохи далі, поряд із будинком Норми, несподівано з лісу вийшов
11:05 вечора.
19 травня 1923 року
Ультімо несподівано зник. Фургончик знайшли у містечку. Двері були відчинені настіж. Усе лежало на місці, а його не було.
Бачили, начебто він сідав у вантажівку, що прямувала до Пеннінґтона.
Хоч ніхто не певен, що то був саме він.
Я пішла до фургончика, щоб перевірити подвійне дно під сидіннями. Гроші зникли. І листи теж. А от усі його речі були, наче, на місці.
Він повернеться.
Я використала це як відмовку, щоб не виходити на роботу. Увесь цей час я присвятила фантазіям про Василія, кохання моє. Він не поганий і не хороший. Може, трішки загладкий для мене.
Коли на великому лузі чоловіки влаштовували кінні перегони, ми всі, у надзвичайно вишуканому вбранні, чекали на них за загорожею, спостерігаючи за перегонами, як і багато матерів, що
Я сіла перед люстерком і зачесала волосся так, як колись.
У Америці люди геть не мають смаку. Багатійки так виставляють свої прикраси, що я не можу стриматись від реготу. А ось наші коштовності були чудовими. У кожної прикраси була власна історія, тому на нас не було жодної перлини, за яку б колись давно-давно якийсь чоловік не заподіяв смерть: чи то через кохання, чи то через борги. Тому носити коштовності означало ніби носити на собі нашу споконвічну пристрасть до трагізму. Ми знали, що нізащо у світі цей кривавий ланцюг не повинен перериватися. Таким було наше життя.
Де ж тепер мої прикраси?
Не варто про це думати.
Їх більше не існує. Мене більше не існує.
20 травня 1923 року
Мене відправили працювати до пана Бленкета. Мені він не подобається, бо він провідник через собак. Він вважає, що має безпосередній контакт з Богом. Вони двоє — спілкуються. Господь дає йому рекомендації і поради. Якось він підказав чоловіку вдалі котирування на біржі. Ви лишень уявіть.