— Він добре заробляв?
— Загалом…
— Хоча, це для нього була не проблема…
— Невже?
— Атож, він же страшенно багатий.
— Хто, Ультімо?
— А хіба він вам не розповідав?
— Ми обоє були бідні, як церковні миші, принаймні, як я знаю.
— А ось і ні, люба моя.
— То чому ж він тягнув лямку, продаючи фортеп’яно?
— Скажімо так: він міг би бути багатієм, якби того забажав. Хочете знати, в чому справа?
— Не відмовлюся.
— Це не проста історія.
— Мені поспішати нікуди.
— Так, мені теж. Уже теж. Ультімо розповідав вам про графа?
— Так, мені відомо, хто він. Я знаю історію його загибелі. А також знаю, що він — батько його братика.
— Вітаю!
— Пробачте за мою неввічливість.
— Ні-ні, мені це навіть подобається, все гаразд.
— Перепрошую.
— Флоренс теж така. Я вже звик. Відверто кажучи, мені завжди було приємно говорити їй правду. Так уміють лише жінки.
— Ще раз пробачте.
— Так от, загалом справа в тому, що граф залишив хлопцю чималенький спадок. Нерухомість, акції, купу грошей. Цілісінький статок.
— Граф?
— Він захоплювався малим, казав, що Ультімо — особливий хлопець. Тож, не сказавши жодній живій душі ані слова, граф склав заповіт, за яким геть усе добро залишалося Ультімо. Той, хто присвятив життя перегонам на автомобілях, обов’язково повинен мати заповіт, розумієте до чого я веду?
— Так.
— Знаєте, найсмішніше те, що він мав би залишити все рідному синові, а не Ультімо. Але ж він тоді ще ні про що не знав, розумієте? Коли він складав заповіт, він ще не знав, що…
— Так, не знав.
— Тому він лишив усе те добро Ультімо.
— Неймовірно!
— А ще неймовірніше те, що все це й досі зберігається в банку. Він нізащо не хотів брати ті гроші. І чути не хотів про всю ту історію.
— То він їх не чіпав?
— Наскільки мені відомо, ні.
Мені раптом спала на гадку та історія про награбовану поживу, про ув’язненого друга й про панотця з Удіне. На голову Ультімо впало таке багатство, а він і знати про це не хоче. Я знаю багато заможних людей, які розбагатіли у досить безглуздий спосіб, але про такий випадок, як з Ультімо, я ніколи не чула.
— Це так на нього схоже, — промовила я.
— Тобто?
— Не знаю, я не настільки добре знала Ультімо, але мені чомусь здається, що він не торкнувся тих грошей. У нього була така вдача — якщо йому щось було не до вподоби у своєму житті, це переставало для нього існувати, він викреслював це з життя. Для Ультімо ці гроші більше не існують. Йому не подобалась ані історія з аварією, ані з братом, загалом усе це.
— А ви неласкаві до мене.
— Пробачте.
— Облиште.
— Я не мала на увазі, що він вас не любить, він обожнює вас, повірте, він так переборює свій біль, стираючи все те, з чим не може…
— Пусте.
— Повірте, Ультімо дуже часто вас згадував.
— Он як?
— Господи, та в мене аж голова йшла обертом. Й місяця не минало без оповідок про пригоди Ліберо Паррі, це вже чистісінька правда.
— Не меліть дурниць.
— Присягаюся. Про Турин пам’ятаєте, той випадок, коли ви двоє були в Турині самі..
— У пана Ґардіні. Ми їздили до доктора Ґардіні. У нього була секретарка з дерев’яним оцупком. А ось тепер я сам маю ногу з дерева, треба поїхати до неї і показати свій оцупок…
— Ви пам’ятаєте той вечір, коли пішли прогулятися, а надворі стояв туман.
— Не знаю, пригадую, ми ходили в ресторан, це було, так. То, певно, уперше…
— А пригадуєте, як потім заблукали в тумані і кілька годин кружляли навколо кварталу, ви ще тоді без упину говорили…
— Ні, цього не пам’ятаю, бо я ж тоді трішки випив…
— А знаєте, Ультімо запам’ятав вашу прогулянку на все життя.
— Навколо кварталу?
— Ви йшли пішки і заблукали, кружляючи навколо кварталу.
— Не пригадую. Пам’ятаю, що заночували ми в готельчику, що звався «Десео». Я майже відразу зрозумів, що то бордельчик і навіть залишив там невеличку дрібничку.
— Вірите, що Ультімо виріс на тій історії?
— Могло статися.
— Я й не порахую, скільки разів її чула.
— Може й так.
— Ще раз пробачте, я не хотіла бути неввічливою.
— Забудьте. Змінімо тему?
— Гаразд.
— Ви ж заможна, так?
— Гроші? Так, я їх маю. Я вийшла заміж за дуже заможного чоловіка.
— Він гарна людина?
— Він непоганий. Ні, і ніколи ним не був.
— І ви кохаєте його?
— Так, гадаю, що так.
— Це допомагає.