Почекаю, поки пальці знову стануть нормальними, а потім пошукаю мою монетку. Якщо я не почекаю, поки вони знову набудуть звичного вигляду, я ризикую шукати свою монету намарно. Тож, поки я очікую, щоб мої пальці знову стали нормальними, я спостерігаю за тим, як капітан Шкодель, тримаючи в руці свій портфель, сам-один прямує до свого літака. Поки я чекаю, щоб мої пальці знову стали нормальними, я бачу, як капітан Шкодель, тримаючи в руці свій портфель і розмахуючи ним з боку в бік, сам-один прямує до свого «Спітфаєра 808». Не озираючись, капітан Шкодель крокує до літака, розмахуючи своїм портфелем з боку в бік, наче це був звичайнісінький день. Але це не так.
Я засовую руку в кишеню, а в цей час гуркіт моторів руйнує храмовий спокій. Поки я засовую руку в ліву кишеню своєї куртки, два двигуни «Спітфаєра 808» порушують тишу собору світла. Ці двигуни порушують соборну тишу, але мені не страшно, бо в лівій кишені куртки я шукаю свою монетку, і саме це захоплює всі мої думки. Я шукаю монетку в лівій кишені куртки, а тому ледь помічаю, як «Спітфаєр 808» поволі котиться смугою, розвертає ніс до вітру і призупиняється.
Я намацав щось у своїй кишені, але це не моя монетка. Це скляна кулька, що загубилася в глибині кишені, а от моєї монетки немає. Якби вона була там, я б її обов’язково намацав, але натомість я знайшов скляну кульку і щось ще, здається, шмат тканини. Монетку впізнаєш одразу, адже вона і не скляна, і не тряпчана, тому я витягаю руку з кишені. Витягуючи руку, щоб пошукати у штанях, я почув, як капітан Шкодель завів двигуни на повну потужність. Капітан заводить обидва двигуни на повну потужність, а я в цей час всовую руку в кишеню своїх штанів. Я шукаю свою монетку.
Кабрування,[14] що здіймає невагомий літак у небо. Як же мені подобається це прекрасне ковзання на хвості, що з легкістю здіймає їх у небо. Я нікому ніколи не зізнавався, як мені до вподоби це прекрасне ковзання на хвості, що здіймає їх, невагомих, у небо. Оскільки говорити мені дуже важко, я ніколи не казав, як мені подобається спостерігати за ними, коли вони легко здіймаються в небо, ковзаючи на хвості. Та якби тільки мені слова не давалися так тяжко, я б сказав братові, як мені подобається спостерігати за ними, коли вони легко здіймаються в небо, ковзаючи на хвості. Як невагомий літак здіймається в небо і ледь крениться. Навкіс.
Так я побачив останній літак, що злетів зі злітної смуги в Сіннінґтоні, що в Англії. Поки я розшукував у штанях свою монетку, я побачив, як з цієї смуги у Сіннінґтоні, що в Англії, у небо знявся останній літак перед тим, як її остаточно закриють. Як прикро, подумав я, бо до свого остаточного закриття ця злітна смуга, що в Сіннінґтоні, в Англії, бачила стільки незвичайних пригод. Як прикро, подумав я, адже на її очах траплялося стільки історій, сповнених сміливості, гордощів. Стільки історій, сповнених гордощів, сміливості і страху. Повних сміливості, гордощів, страху і безумства. Так багато незвичайного, що трапляється з людьми на війні.
І саме в той час, коли я розмірковував про те, як мені прикро, літак у небі зробив широкий віраж. Саме коли я думав про всю прикрість події, літак капітана Шкоделя розмашисто розвернувся і полетів у наш бік. Він розмашисто розвернувся в рожево-червоному небі і, скидаючи висоту, повернув до нас. Капітанів літак повертає до нас і летить рожево-червоним небом все нижче і нижче, аж поки на величезній швидкості не пролітає в рожево-червоному світлі неба просто над нашими головами. Шкрябаючи рожево-червоні небеса, він летить дуже низько над нашими маківками. Щоб попрощатися.
Я міг би злякатися, але мені не страшно, навпаки — я сміюся. Я міг би перелякатися через ревіння над нашими головами, але мені не лячно, я навпаки — сміюся. Я міг би злякатися гуркоту й чорної тіні, що ледь торкається наших голів, але насправді мені не страшно і я гучно сміюся. Насправді я розреготався, потім мій брат теж почав сміятися. Насправді ми обоє голосно сміємося, чорна тінь ледь торкається наших голів, а від гуркоту куйовдиться волосся. Ми сміємося від захвату.
Хай там як, а на якусь мить я забув про свою монетку, хоч потім знову про неї згадав. На хвильку я забув, що шукаю мою монетку, але за мить я знову пам’ятав про це дуже чітко. Я дуже добре пам’ятаю, що саме зараз шукаю монетку в лівій кишені своїх штанів. Я мацаю рукою в лівій кишені штанів, але нічого не знаходжу. Перебираю пальцями в лівій кишені, але монетки не знаходжу, а в цей час літак капітана Шкоделя помалу зникає в рожево-червоних небесах. Він усе меншає і меншає.