Наведемо декілька прикладів з великої кількості. Під час проведення
оперативної радіогри “Траса” з американською розвідкою і закордонним
Представництвом Української Головної Визвольної Ради (ЗПУГВР)
органами держбезпеки була захоплена велика кількість агентів
американської розвідки, вони ж емісари ОУН. Ця радіогра була при-
пинена у 1952 р. після захоплення резидента американської розвідки –
члена ОУН Охрімовича та його групи. Всі вони були притягнуті до
кримінальної відповідальності.
А під час проведення радіогри “Звєно” з англійською розвідкою
і закордонними частинами ОУН (ЗЧОУН) в 1950-1960 роках на тери-
90
торію України було виведено і захоплено більше 30 агентів англійсь-
кої розвідки, вони ж емісари ОУН [7].
Є у цьому проекті і світла думка. У статті 5 читаємо:
“Не підлягають реабілітації члени ОУН, вояки УПА, які у роки
Великої Вітчизняної війни та повоєнний час вчинили злочини проти
людяності відповідно до норм міжнародного права”.
Але це питання, по суті, вирішене Законом України від
17.04.1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на
Україні”, де у статті 2 чітко розписано, яка категорія осіб не підлягає
реабілітації. Всі кримінальні та інші справи на членів ОУН-УПА, які
скоїли злочини проти миру і людяності, уже розглянуті і їм в
установленому порядку відмовлено в реабілітації. Стаття 5 проекту
/намагаються реабілітувати ОУН і УПА як організаційні структури у
політичному, історичному і правовому аспектах.
А цього робити не слід. Бо то є крок до фальсифікації історії
періоду Великої Вітчизняної війни, що забороняється вже діючим
Законом України від 20 квітня 2000 р. “Про увічнення Дня Перемоги і
народу-переможця”, де у ст. 2 сказано про “...недопущення фальси-
фікації історії Великої Вітчизняної війни у наукових дослідженнях,
учбово-методичній літературі, підручниках та засобах масової інфор-
мації”.
Поряд з цим звернемо увагу на ст. 8 цього Закону “Міжнародні
договори про ліквідацію наслідків Другої світової війни і збереження
пам’ятників, пов’язаних з подіями Другої світової війни”. У цій статті
є така вимога: “Україна неухильно дотримується взятих міжнародних
зобов’язань з недопущення проявів фашизму у будь-якій формі на своїй
території”.
Спробу Міністерства юстиції України стосовно реабілітації ми-
нулого українського націоналізму як різновиду українського фашизму
можна розцінювати як підтримку новітнього фашизму, який сьогодні
скеровується певними правими силами. А це вже протиправна дія.
Нарешті, щодо проекту Закону “Про громадянське примирення
між учасниками Другої світової війни”, внесеного до парламенту
народним депутатом України Богданом Костинюком і зареєстрованого
Сектором реєстрації законопроектів за №3589 від 04.06.2003 року.
Автор даного “документа” – народний депутат України Богдан
Костинюк – пропонує: “З метою громадянського примирення між
учасниками світової війни, відновлення історичної справедливості
щодо бійців Української повстанської армії та Організації українських
91
націоналістів, які боролися за незалежність Української держави,
Верховна Рада України постановляє:
“Стаття 1. Визнати боротьбу Організації українських націоналістів
та Української Повстанської Армії за свободу і незалежність України
в період з 1939 року до середини 50-х років національно-визвольною
боротьбою”.
Чи була діяльність ОУН-УПА у вказаний період національно-
визвольною боротьбою?
З вересня 1939-го до середини 50-х років ніякої національно-
визвольної боротьби не було, а була злочинна діяльність організаційних
структур ОУН і УПА, якими керували спецслужби іноземних держав:
спочатку фашистської Німеччини, а згодом – США і Великобританії.
Що стосується співпраці українських націоналістів із фашистсь-
ким режимом Німеччини, то цікавим з цього приводу є пояснення
самого “вождя” ОУН Степана Бандери (в абвері “Сірий”, “Баба”,
“Орський”). Свого часу воно було викладене у його зверненні “Слово
до українських націоналістів-революціонерів за кордоном” (1948). Суть
визнання Степана Бандери полягає ось у чому: “Коли ж Німеччина
пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна (читай українські
інтегральні націоналісти – В.Масловський) не могла не прийняти
неприхильне цього факту. Тому наша лінія дії була чітка: “невідступне
відстоювання приязних взаємин і спільної війни проти більшовицької
Росії і тільки проти неї”.
Як бачимо, тут наголос “і тільки проти неї”, означає досить багато,
якщо не все.
І далі: “Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її
ми намітили, її реалізували і важливими жертвами відстояли – і до неї
завжди признаємось” [8].
Про лінію “приязних взаємин і спільної війни з Німеччиною
проти Росії» також знайомимось у “Відозві бандерівського крайового
проводу ОУН - жовтень 1942 року”: “... до всього українського грома-
дянства та всієї нашої інтелігенції, хочемо всіх Вас проінформувати в
міжнародних справах у сьогоднішнім тяжкім часі, що відбувається на
наших землях з нашим відвічним ворогом Москвою. У нас є деякі
українські реакційні сили, які хочуть створити тяжкі обставини для
українського народу та для нашої союзної непереможної німецької
армії...
...Ми звертаємось до всього населення та закликаємо всіх не слу-
хати їх і їхньої шкідливої роботи проти українського народу. Давати
92
їм відсіч на кожному кроці, а допомагати німецькій армії як матері-
ально, так і морально. На кожному кроці розкривати їх антинімецьку
роботу» Підпис: Крайовий провід [9].
Обидва лідери ОУН ведуть мову про співпрацю із фашистською
Німеччиною, яка вела агресивну війну проти СРСР і України. Згідно з
міжнародним правом агресивна війна – міжнародний злочин. С.Бандера
і “Легенда”, по суті, визнають участь ОУН в агресивній війні.
У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від
1 жовтня 1946 року сказано так:
“Війна по своїй суті є зло, її наслідки не обмежуються одними
лише воюючими країнами, але і зачіпають увесь світ. Тому розв’язання
агресивної війни є найтяжчим міжнародним злочином...” [10, с. 327].
Всі особи, причетні до планування, організації і скоєння злочину
агресивної війни – війни проти миру і людяності, згідно із статтею 6
Статуту міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, оголошені
злочинцями [10, с. 420, 421]. Новітні українські націоналісти доводять,
що у минулому вони боролися проти насильства. Це велика неправда.
Доказом цього є такий документ “повстанського характеру”.
Це “Присяговий обов’язок вояка дивізії “СС Галичина”.
“Я, український доброволець, цією присягою добровільно віддаю
себе у розпорядження німецької армії.
Я присягаю Німецькому Вождю і верховнокомандувачеві німецької
армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові.
Я урочисто зобов’язуюсь усі накази й розпорядження моїх на-
чальників виконувати, а також усі військові, державні і службові
справи суворо держати в тайні і цим самим вірно і віддано служити
Німецькій Армії і одночасно своїй Батьківщині.
Мені ясно, що після своєї присяги підлягаю усім військовим
стягненням. Кінець моєї служби як українського добровольця визнає
Німецька Армія» [11]. Есесмани цієї дивізії разом з УПА багато скоїли
злочинів в Україні та сусідніх державах. Так, “дивізійники” на благо