“...Німецької армії і батьківщини» в Дембицькому концтаборі на
території Жешувського воєводства Польщі знищили 750 тисяч людей
різних національностей і країн» [12]. За неповними відомостями, у
роки Великої Вітчизняної війни сокирниками і різунами із ОУН-УПА
в різний спосіб було вбито 1,5 мли євреїв, понад 1 млн українців і
близько 500 тис поляків [13]. Отакі вони – повстанці есесмани, поліцаї,
шуцмани, упівці та інші.
93
Німецько-фашистські прихвосні, у т.ч. “учасники національно-
визвольної боротьби», на Волині знищили разом з людьми 399 сіл і
колоній. У північній частині Рівненської області – 25 сіл. На Терно-
пільщині лише у лютому 1945 року – 50 сіл.
За наказом командувача УПА Романа Шухевича “Чупринки”,
гауптштурмфюрера СС, агента абверу “Зенона”, нагородженого німцями
двома “Залізними Хрестами”, підпорядкованими йому загонами і
боївками тільки з осені 1943 р. по весну 1944 р. на Волині і Галичині
було закатовано близько 250 тис поляків [14].
Чи питала ОУН-УПА український народ “визволити” Україну
багнетами гітлерівців у тіні нацистської свастики?
У 1943 р. УПА нарахувала максимум 40 тис вояків і мала майже
60 тис помічників селян, разом їх було близько 100 тис чоловік. Тоді
в Україні проживало 30 млн. чоловік, а в Західній Україні – 5 млн. Це
свідчить, що ОУН-УПА складала 1-3% від усього народу України і
2% – від населення Західної України. Враховуючи ці відомості, не
можна погодитися з твердженням, що ОУН і УПА у минулому вела
національно-визвольну боротьбу, була всенародною і виступала від
усієї України.
Насправді невелика купка представників войовничого донцовського
націоналізму, будучи агентами абверу і гестапо фашистської Німеччини,
використовуючи надану їм гітлерівцями зброю, узурпувала владу і,
захищаючи інтереси своїх “господарів” – німецьких фашистів, пускала
кров своєму народу.
Влучну характеристику діяльності УПА дав журнал “Український
самостійник” 26 лютого 1950 року: “Українська повстанська армія
повстала на взірець гітлеризму, перебрала цілковиту нацистську мен-
тальність і була “не збройною силою українського народу, а тільки
українською “Ваффен СС ОУН” [15].
По закінченні Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) лідери
ОУН в особі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича,
Миколи Лебедя та деяких інших знайшли собі нових господарів в
особі американської та англійської розвідок. Декілька прикладів такої
співпраці.
У 1947 році перед засиланням в Україну “Дишко” – один із політ-
референтів Центрального проводу ОУН, який пройшов підготовку в
американській розвідці “Сі-Ай-Ей”, мав зустріч із Степаном Бандерою.
Останній під час інструктивної бесіди заявив, що керована ним
організація українських націоналістів прагне до повного співробітництва
94
з американською владою і буде постійно добиватися від неї певних
гарантій, але для цього треба буде виконувати на Україні завдання
“Сі-Ай-Ей”. Підбивши підсумок зустрічі, С.Бандера наголосив: “відносно
практичної співпраці з американською розвідкою, то вона може бути
корисною для української “самостійної” справи, буде підтримана
Центральним проводом ОУН і що цю його думку я повинен передати
у краї особисто Шухевичу Роману» [16]. У повоєнні роки органами
держбезпеки України спільно із радянськими громадянами було
затримано 17 груп, всього понад 100 оунівців-емісарів і шпигунів,
закинутих спецслужбами іноземних держав у західні області України
для ведення шпигунської, диверсійної та терористичної роботи.
За підтримки іноземних спецслужб ОУН продовжила свої кри-
ваві справи. У повоєнний період оунівцями було скоєно 15 тисяч
збройних нападів. З них на Житомирщині – 700 (1944-1951 рр.), на
Волині вбито 25.700 чоловік із мирного населення, Рівненщині –
37.000 чоловік, Львівщині – понад 40.000 чоловік, Івано-Франківщині –
до 30.000 чоловік [17]. Оунівці знущалися над мирним населенням:
розстрілювали, палили живцем, вішали, кидали до криниць, рубали
сокирами. Нищили жінок, дітей, стариків.
Наведені окремі факти і події вказують, що ОУН-УПА у роки
Великої Вітчизняної війни та повоєнний час була залежною від
примх сторонніх сил – спецслужб іноземних держав. Така діяльність
вступає у протиріччя з чинним законодавством України, яке засуджує
таку діяльність як злочинну і тому діяльність ОУН-УПА у 1939-1950
роках не може бути визнана національно-визвольною боротьбою.
Стаття 2 проекту Закону Богдана Костинюка пропонує: “Визнати
воюючу сторону у Другій світовій війні – Українську повстанську армію
та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору
німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього
Союзу РСР та Української РСР”.
Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому
окупаційному режиму?
Однозначно – ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спро-
буємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброє-
на німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була
створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера
“Про протипартизанську війну”: “Слід використовувати усі засоби
обману і маскування. Виправдала себе організація лжепартизанських
загонів із місцевих жителів, які знаходяться на службі у німців і діють
95
під їх керівництвом» [18]. Виходячи з того, що УПА та її загони були
керовані агентами фашистських спецслужб, то можна вважати, що
УПА її підрозділи виконували функції лжепартизанських з’єднань.
У нас уже була мова про те, як створювалась УПА. Але, від-
повідаючи на твердження Богдана Костинюка, народного депутата
України, варто зробити деякі зауваження.
Колишній член ОУН і агент американської розвідки Юрій Стефюк
свого часу повідомив громадськість: “Провід ОУН у своїй пропаганді
повсякчас твердить, що боївки УПА вели збройну боротьбу з німцями,
що ця боротьба була започаткована і проводжена проводом (Організації
українських націоналістів). Це нахабна брехня... З наказу проводу ОУН
ми оминали німців, а німецьке командування, маючи домовленість з
проводом, дало наказ військам не чіпати наші озброєні боївки, хоча
дуже часто ми квартирували в одному селі...» [19]. Між представниками
абверу, охоронної поліції і СД та керівництвом ОУН постійно про-
водились різні консультації з питань спільної боротьби проти Червоної
Армії та радянських партизанів.
Так, у березні 1944 року між представником ОУН Б.Герасимовським
(він же Іван Гриньох – член головного штабу УПА, гауптман абверу,
нагороджений німцями “за особливі заслуги” двома “Залізними
Хрестами”) і представником охоронної поліції та СД кримінал-
комісаром Паппе була досягнута угода.
Читаємо із стенограми зустрічі:
“Бандерівська група повністю і беззастережно зміцнює... солідарність
з усіма німецькими інтересами. ОУН-бандерівська група віддає у
розпорядження німецької договірної сторони своєю розвідкою
зібраний агентурний матеріал проти поляків, комуністів і більшовиків
з тим, щоб використати його для проведення каральних операцій.
ОУН передаватиме німцям повідомлення військового характеру
з районів за лінією радянського фронту і шкодитиме радянському
підвозові, базам, центрам озброєння, складам активним саботажем.
Транспорт зброї і матеріалів для саботажу з боку німців через лінію
фронту частинам УПА повинні бути доставлені за всіма правилами
конспірації тому, щоб більшовицькому режимові не дати в руки