голосила про створення “Крайового Правління Західних областей
України” на чолі з головою Ярославом Стецьком – до часу створення
Центральної влади у Києві.
В акті про цю подію підкреслювалось лояльне ставлення ОУН
до Німеччини:
“Українська держава буде тісно взаємодіяти з націонал-соціа-
лістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера
створює новий лад в Європі і світі... Українська армія... буде боротися
далі разом з союзницькою німецькою армією за... новий лад у цілому
світі ...
Привіт Творцеві і Вождеві Великої Німеччини Адольфові Гітлерові!
Привіт Славній Німецькій Непереможній Армії!”
(Звіт з Національних Зборів українців Західної України, що від-
булися 30 червня 1941 р. (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 51).
Проте дії оунівців щодо створення державності (навіть фактично
під протекторатом фашистської Німеччини) не збігалися з планами
вищого політичного керівництва Рейху. Надійшла відповідна реакція –
через декілька днів після акту проголошення “самостійного україн-
ського уряду” Бандера і його найближчі прихильники були заарештовані.
Незважаючи на репресивні заходи, які вживалися німцями щодо
керівництва ОУН, Крайовий Провід у серпні 1941 р. виступив із заявою,
в якій зазначалося:
“ОУН не йде – всупереч провокативним вісткам шкідників української
справи на боротьбу проти Німеччини... У своїй дальшій боротьбі ОУН
вдержить та буде старатися розбудувати співпрацю з Німеччиною та з
усіма тими силами, що... борються проти найбільшого ворога України –
московського більшовизму”. (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 54).
Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи
“мельниківців”, які у зайнятих німцями містах і селах створювали з
дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ
різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу
в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним
підпіллям.
210
Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мель-
никівцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що
створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд
установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи
редакцією газети “Волинь”, обласною друкарнею, театром тощо.
Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями
областях, вони популяризували фашистську ідеологію, закликали молодь
вступати до німецьких формувань.
Боротьба між “мельниківцями” і “бандерівцями” загострилась,
справа дійшла до вбивства (у м. Житомирі бандерівці вбили членів
мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був
убитий мельниківець Шульга).
Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення
до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що
ніякої самостійної української держави вони не потерплять і стали
проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які
згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального
Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою.
У зверненні до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 р., підписаном
А.Мельником , митрополитом А.Шептицьким та іншими (всього 5 осіб),
пишеться:
“...Запрещение украинцам принимать участие в вооруженной
борьбе против их извечного врага плечом к плечу с немецкими и
союзными армиями лишило в борьбе с большевиками важного морально-
политического фактора… Мы заверяем Вас, Ваше Превосходительство,
что руководящие круги на Украине стремятся к самому тесному
сотрудничеству с Германией, чтобы объединёнными силами немецкого
и украинского народов завершить борьбу против общего врага и
претворить в жизнь «новый порядок» на Украине и во всей Восточной
Европе…» (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 405-410; Копія листа від-
друкована в перекладі з української на російську мову).
У листі А.Мельника до фельдмаршала Кейтеля від 6 лютого
1943 року піднято питання про необхідність створення української
армії і використання її у бойових діях на радянсько-німецькому фронті
при умові, що за Україною “... буде визнане право на існування як
держави”. (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 414-415).
Зазнаючи до середини війни втрати в живій військовій силі,
керівництво Німеччини погодилось з пропозицією А.Мельника. 28-го
квітня 1943 року спеціальним “державним актом” генерал-губернатора
211
Галичини Вехтера було офіційно проголошенно про формування
стрілецької дивізії СС “Галичина” з числа добровольців-галичан.
Активну роль у створенні дивізії СС “Галичина” відіграв “Український
Центральний Комітет”, що знаходився під впливом ОУН – мельниківців
(ПУН) і очолюваний професором Кубійовичем, а також керівництвом
греко-католицької церкви. За повідомленням газети “Український
доброволець” (№9 від 26.07.43р.) на кінець липня у дивізію записалося
80 тис. добровільців. Її командиром став генерал Курманович, який
входив до складу “воєнного штабу” при А.Мельнику.
Розпорядженням рейхсфюрера Г.Гіммлера від 14 липня 1943 року,
яке міститься у “Збірнику повідомлень начальника поліції безпеки і
СД” №2. Від 18 серпня 1943 року, “галиційську дивізію” заборонялось
іменувати українською. Повне найменування дивізії-114 добровольча
піхотна дивізія СС “Галичина”. (Щодо діяльності всіх формувань “СС”
відповідна оцінка була дана Міжнародним трибуналом на нюрнберзькому
процесі).
ОУН-б бачили в учасниках зазначеної дивізії можливий резерв
поповнення своїх рядів. Про це, зокрема, свідчить “Інструкція 4.7/22”
організаційної референтури Крайового проводу ОУН від 29 лютого
1944 року, де зазначено:
“...2. На терени ЗУЗ-ель прибули малі частини “СС Дивізії Гличина”.
На підставі деяких відомостей і промов Вехтера... можна здогадуватися,
що влада уживає “СС Дивізію Галичина” до боротьби з партизанами
на ЗУЗ-ях. У зв’язку з тим поручаю:
а) Нав’язати сталий і добрий зв’язок з частинами “Дивізії Галичина”,
переміщеними на ЗУЗ...
б) Використовувати “СС Див. Галичина” до боротьби з больше-
вицькою партизанською й польськими бандитами на українських землях.
в) За допомогою зв’язків з “СС Див. Галичина” збільшувати
боєприпаси Організації.
д) В разі відступу німців з Українських Земель, в разі евентуального
роззброєння чи вивезення “СС Див. Галичина” поза землі України
належить усі частини долучити до УНС-у (УПА). Забрати в ліс...”
(Збірник №1, арх. №409, арк. 395).
19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади
була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи само-
управління і поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада
того ж року німці видали наказ про їх знищення. (В архівах не знайдено
212
узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників
ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372, т.74, арк. 43).
Внаслідок початих німцями масових репресій проти бандерівців,
останні перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу
із створення підпільних оунівських організацій і збройних бойових
груп (боївок).
З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським
проводом почалось формування “Української повстанської армії”.
Зазначене твердження свідчить про те, що керівництво ОУН і
УПА розглядало СРСР і фашистську Німеччину як двох рівних за
можливостями своїх супротивників. Однак німецька оцінка діяльності
УПА була іншою. Так, у трофейному документі, підготовленому