отримали від них інструктаж.
В ніч на 15 травня 1951 р. з англійських літаків вказані групи
були викинуті на парашутах: (“Модді” і “Доллі” – на території СРСР,
“Сокіл” – в Польщі). (Арх..спр.№372, т.43, арк..13-47).
В архівних матеріалах є дані про те, що англійська і американська
розвідки прагнули перебудувати націоналістичне підпілля, зорієнтувавши
всі низові ланки на збирання розвідувальних даних про воєнно-
політичний потенціал СРСР.
Так, заарештований в 1948 р. один із емісарів Центрального
Проводу ОУН, агент американської розвідки, на слідстві показав:
«С американской разведкой я сотрудничал с согласия Центрального
Провода ОУН с конца 1946 г.
Основное задание, данное мне американской разведкой и
Центральным Проводом ОУН, сводилось к перестройке всей работы
ОУН на Украине, к коренному изменению и дальнейшему продолжению
её в контакте с американскими разведорганами в их интересах.
В этих целях я должен был передать установки Шухевичу о
необходимости создания новых центров и пунктов проведения широкой
разведывательной и подрывной работы внутри Советского Союза,
232
организации переправ и легализации засылаемых из-за кордона эмиссаров
и агентов американской разведке, для чего необходимо приступить к
приобретению документов, паспортов, разных справок и т.д….
В моей подготовке для этой миссии приняли активное участие,
кроме представителя американской разведки майора Маккольма, также
Степан Бандера, Ярослав Стецько и референт пропаганды Центрального
Провода Антонович». (Арх. спр. №372, т. 42, арк. 334, 335. Документ
віддрукований російською мовою).
В ніч на 31 травня 1950 р. на стику Станіславської і Дрогобицької
областей з літака були скинуті 4 парашутист. З показів полоненого
емісара (троє інших були вбиті під час проведення чекістсько-військової
операції), що парашутисти закінчили американську розвідувально-
диверсійну школу і були направлені в Україну завданням перебудування
оунівського підпілля стосовно посилення шпигунської роботи на користь
США. (Арх. спр. №372, т. 42, арк. 338-339).
Наприкінці 40-х початку 50-х років підпілля ОУН зазнало значних
людських втрат. Його поповнення майже не здійснювалося. Перед
керівництвом проводу ОУН-Б стала проблема збереження залишків
підпілля, особливо керівних кадрів, створення легальних, не оформлених
організаційно груп, виховання молодих “революціонерів” із числа
старшокласників і студентської молоді, а також розповсюдження своїх
ідей як на всю Україну, так і на Білорусь та Литву.
На нараді членів Центрального проводу ОУН, що відбувся в
літку 1948 р. в Іловському лісі Миколаївського району Дрогобицької
області, перед керівниками нижчих ланок ОУН були поставлені такі
завдання:
«Во что бы то ни стало сохранить уцелевшие оуновские кадры,
свести до минимума боевые действия, усилить конспирацию, нацио-
налистическую закалку и переключить кадры ОУН, главным образом,
на организационную и пропагандистскую работу.
Усилить работу по созданию новых и укреплению существующих
легальных звеньев ОУН среди молодёжи и, прежде всего, учащейся
молодёжи». (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 285. Документ у справі від-
друкований російською мовою).
Рішення цих завдань викладено в програмах, що мали зашифровані
назви:
– “Дажбог” – збереження підпілля і по можливості його
поповнення перевіреними та ідейно-вихованими молодими кадрами;
233
– “Олег” – виховання в легальних умовах молодих кадрів з
метою подальшого їх використання в підпіллі або легально як носіїв
національно-свідомої ідеї;
– “Орлик” – розповсюдження ідей ОУН серед населення східних
областей України.
Виконуючи програми, керівники різних рівнів підпілля в західних
областях України давали вказівки своїм підлеглим змінити форму
боротьби, а саме: посилити конспіративність в роботі, зменшити активну
бойову діяльність (здійснення терактів, нападів на колгоспи, радгоспи,
сільради тощо), припинити відкрите поширення націоналістичної
літератури та листівок. Розрахунок був на збереження існуючих під-
пільних ланок, щоб зменшити активність операцій з боку органів
НКВС-НКДБ.
Також змінилось ставлення до організаторів та керівників
колгоспів, комсомольців, членів компартії, яких вже не знищували як
політичних ворогів. Навпаки, легальним членам ОУН було рекомендовано
вступати до комсомолу, компартії, колгоспів, вищих навчальних
закладів, служити в Радянській Армії та поступати у військові училища,
органи НКВС-НКДБ з тим, щоб зберегти на майбутнє надійні кадри і
дати їм змогу зайняти відповідне місце в суспільстві, у тому числі в
органах Радянської влади, структурах КПРС, правоохоронних та інших
органах.
Зазначене підтверджується вилученим листуванням між керівниками
крайових проводів з членами Центрального Проводу ОУН-б і їх
вказівок підлеглим структурам щодо виконання цих програм.
Так, провідник Крайового Проводу ОУН “ПЗУЗ” (Північно-
Західні Українські Землі) “Орлан” у листі до Центрального Проводу
ОУН охарактеризував стан підпілля в квітні 1949 року таким чином:
«… В связи с большими потерями руководящих и низовых
кадров ОУН на «ПЗУЗ» и таким малым ростом (в сравнении с
потерями) равновесие и силы ОУН на «ПЗУЗ», вследствие выше-
указанного, значительно пошатнулись. Мы должны остановится над
вопросом сохранения организации на «ПЗУЗ», иначе, если взять
состояние кадров на сегодняшний день на «ПЗУЗ», то оно на границе
ликвидации… Кроме причин, влекущих к гибели революционеров,
нам необходимо выискивать причины, почему такой малый рост в
организации. Это мы найдём в основе изучения и проверки приказов
и инструкций, которые изданы на территории до сего времени и как-
то не реализованы кадрами ОУН на «ПЗУЗ».
234
Я считаю, что в значительной мере, наряду с недостаточной
подготовкой и недостатками кадров (на такую колоссальную территорию)
было и то, что подпольщики были перегружены такой технической
второстепенной работой, как связь, хозяйство, составление отчётов,
работа пунктов, разные заготовительные, хозяйственные и противо-
колхозные акции СБ и т.д. Кроме того, трата времени на второстепенную
работу вызвала «нажим» со стороны большевиков, что в результате
приносит потери в людях, мешает вообще организационной работе.
Из этого следует, что на «ПЗУЗ» необходимо всё оставить на
второй план и заниматься в основном (пока ещё есть кому) воспитанием
подпольных кадров и выращиванием революционных кадров ОУН из
народних масс» (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 68-70. В справі копія
документа віддрукована російською мовою).
У брошурі П.Полтави “Про наш план боротьби за визволення
України в теперішній обстановці” (віддрукована у друкарні ОУН
“Воля народам” у квітні 1950 р.) зазначається: “... починаючи від 1946
року, український визвольний революційний рух в СРСР почав
переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм
боротьби глибоко підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася
передусім в такому:
1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих
районах, розформовувано відділи УПА, а їхніх учасників, командирів
і бійців включено в рамки підпілля, до підпільної сітки;
2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко законспіровувано;
3) в протилежність до того, як це воно було в період широких
дій УПА (головна мета цих дій не дати ворогові розтягнути його