владу поза обл- та райцентри), тепер на перший план висунено
політично-пропагандивну та політично-організаторську роботу. В
теперішній момент основною формою боротьби українського визвольно-
революціного руху в СРСР є збройне підпілля”. (Арх. спр. №372,
т. 28, арк. 192).
Згідно з вказівкою Центрального проводу ОУН-б в першій
половині 50-х років терористична діяльність нелегальних структур
українських націоналістів в Україні стала поступово припинятись. До
кінця 1955 р. практично перестали фіксуватися терористичні прояви з
боку учасників ОУН.
Як видно з архівних документів НКДБ-МДБ-КГБ УРСР, за 1944-
1953 роки, тобто до моменту повної ліквідації націоналістичного підпілля
і його озброєних формувань, учасниками ОУН-УПА в західних областях
України здійснено:
235
терористичних актів.................................4907
диверсійних.................................................195
нападів та роззброєнь груп охорони
громадського порядку................................457
нападів та підпалів колгоспів,
радгоспів, МТС ...........................................325
напади на сільради і клуби ........................320
озброєних пограбувань ..............................359
інших проявів............................................1126
У результаті цих проявів було вбито або забрано в ліс бойовиками
ОУН-УПА 2662 працівники радянсько-партійного активу, 582 голови
сільських РАД, 262 голови колгоспів, 446 колгоспників, 829 працівників
держбезпеки, 473 працівники міліції, 1525 бійців груп охорони гро-
мадського порядку, 187 військовослужбовців, 933 службовців, 12839
інших громадян. Всього загинуло 22430 чоловік. При цьому слід
ураховувати, що в 1944-1945 рр. не всі терористичні та інші прояви, а
також кількість жертв фіксувалися органами НКВС-НКДБ у зв’язку з
контролем ОУН-УПА значних територій у західному регіоні Україні.
(Арх. спр. №372, т. 100, арк. 109-111).
До кінця 1945 року органами внутрішніх справ і держбезпеки
республіки використовувалось 150 спецгруп, до складу яких входило
близько 1800 чоловік. (Арх. спр. №372, т. 101, арк. 139). На період 20
лютого 1950 р. залишилося 19 таких груп кількістю 130 чол. (Арх. спр.
№372, т. 84, арк. 10).
Узагальнених даних щодо діяльності спецгруп немає. В архівних
матеріалах є лише окремі відомості стосовно цього питання. Зокрема,
за станом на 1 липня 1945 р. спецгрупами ліквідовано 1980 учасників
підпілля, захоплено живими 1142, вилучено більше 1000 одиниць зброї.
(Арх. спр. 372, т. 82. арк. 102-103).
У діяльності окремих спецгруп, як видно з архівних матеріалів,
мали місце протиправні дії. Так, учасники спецгрупи Острозького
райвідділу МДБ Рівненської області (3 чол.), а також Хустського
відділу МДБ Закарпатської області (5 чол.) протягом зими 1947-1948 рр.
грабували місцевих жителів, забирали в них гроші, особисті речі та
харчі. Стосовно таких фактів міністерством проводилися спеціальні
розслідування, винні були притягнуті до суду. У квітні 1945 р. спец-
групи при міських та районних органах МДБ були розформовані і
застосування їх в подальшому заборонялося. (Арх. спр. №372, т. 83,
арк. 279-281).
236
В цей же період з санкції керівництва республіки органами
МВС-МДБ почали створюватися винищувальні батальйони і групи
сприяння їм. Керували ними офіцери органів МВС, на озброєнні вони
мали гвинтівки, автомати, кулемети, гранати. Створенням таких під-
розділів переслідувалася мета – втягнути населення західних областей
в активну боротьбу з озброєним оунівським підпіллям. Спочатку до
цих формувань залучалися і громадяни польської національності як
потерпілі від ОУН-УПА. Згодом українці стали основним контингентом
винищувальних батальйонів, які були укомплектовані за рахунок
колишніх партизанів та громадян, що потерпіли від рук оунівців. До
середини 1945 р. винищувальні батальйони не становили структурно-
оформлену бойову силу і використовувалися переважно для охорони
сіл та райцентрів.
З архівних документів видно, що за станом на 5 червня 1945 р. в
західних областях було 212 винищувальних батальйони (близько 29
тисяч чоловік). До кінця року нараховувалося 1500 батальйонів (близько
36 тисяч чол.). (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251; т. 100, арк. 65).
18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення “Про посилення
політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової
виучки у винищувальних батальйонах”. У лютому 1947 року винищувальні
батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції
регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. №48, де
передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів
також у всіх колгоспах для їх охорони і збройної відсічі від нападів
учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий
батальйон з підлеглими групами в селах.
У подальшому, у зв’язку із зміною обстановки в західних областях
України, ліквідацією великих формувань УПА та масовою колективізацією
сільського господарства, функції винищувальних батальйонів були
змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи
охорони громадського порядку із завданням охорони колгоспів, радгоспів,
МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх
колгоспах західних областей були такі групи.
Із звітних архівних матеріалів видно, що в 1944-1945 роках бійцями
винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників
підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано
265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищу-
вальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік.
(Арх. спр. №372, т. 98, арк. 1).
237
На початок 1954 р. в зв’язку з ліквідацією ОУН-УПА в західних
областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони
громадського порядку. (Арх. спр. №372, т. 103, арк. 20-29).
Одним із заходів у боротьбі з націоналістичним підпіллям було
виселення сімей учасників ОУН-УПА за межі України. Вказівкою
НКВС СРСР від 31 березня 1944 року №122 органам НКВС та НКДБ
республіки наказувалось:
«… Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуневцев,
а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при
столкновениях – ссылать в отдалённые районы Красноярского края,
Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество
конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. №2, арк. 4).
13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення
П59/123 про виселення сімей активних оунівців віддалені райони, на
підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та
інструкції про порядок здійснення цих заходів.
Як видно з архівних матеріалів, період з 1944 до 1955 роки з
території західних областей України були виселені у віддалені райони
СРСР 65906 сімей (203662чол.) учасників ОУН-УПА. (Фонд 2, опис 31,
пор. №3, арк. 5; опис 103, арк. 1-5, 11-12). (Арх. спр. №372, т. 100,
арк. 205).
Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН-УПА органами
НКВС-НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі
виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної
Ради, Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників,
селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників
ОУН-УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та
незважаючи на погрози з боку “СБ” ОУН-УПА, в 1944-1945 рр.
з’явилися з зізнанням 76742 учасники ОУН-УПА та їх посібники.
(Фонд 2, опис 88, пор. №29; арх. спр. №372, т. 74, арк. 162; т. 100, арк.
73).
Згідно з вказівками Центрального Проводу ОУН-б від початку
50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок
українських націоналістів на території західних областей України. Як