пожилая
под
как
СЛЬОЗАМИ БЛАГАЮ ВАС ,ПРОСТІТЬ МЕНЕ ,ЛЮДИ ...
Я, ВДОВИЧЕНКО Надія Тимофіївна, жителька Волині. Но так
як життя моє уже кінчається, то перед смертю хочу висповідатись не
у батюшки, а перед людьми, якщо мені люди простять, а я і моя сім'я
просим людей простити нас, усім посмертно, бо коли будуть читати
цей лист, то і мене уже не буде (а це усе порушить моя подруга).
Нас було у батьків п'ятеро дітей, ми усі були запеклі бандери,
брат Степан, сестра Анна, я, Надя, сестри Оля і Ніна. Сестра Анна
менше за нас усіх брала участь у бандеровщині. Ми усі ходили у
бандерах по селах і лісах, ми дньом спали по хатах, а вночі ходили і
їздили по селах, було нам дане заданіє душити людей, хто держав
плєнних руських, і самих плєнних. Цим душінням займалися
чоловіки, ми, жінки, перебирали одежу. Забирали корови і свині у
подушених людей, корови різали, свині кололи, усе переробляли,
перепікали і клали у бочки. Но коли за одну ніч в селі Романові
задушили 84 душі, хоч ніч зимою була велика, но ми не могли з тим
усім справитись, що було зверху, те забирали, а що закопане, те
оставалось (люди одежу закопували від німця). Старших людей і
старих душили, а дітей маленьких, за ножки раз вдарив головкою об
грубку чи двері, і воно готове, і на віз. Ми шкодували чоловіків, що
вони крепко намучаться за ніч, но за день одіспляться і на слідуючу
ніч у друге село. Були люди, що ховалися, але якщо чоловік ховався,
то коли жінку притиснуть, то вона скоро признається де чоловік.
На Верхівці самих перших за душили Левчук Палажку і Лічко
Максима. Палажку попросили дати холодного молока із льоха, вона
пішла давати молока, а хлопці зірвали з неї хустину і давай її
душити, а вона ще почала кричати, що хустину порвеш, за душили і
на віз, тоді поїхали по Максима. Того скоро взяли, бо той був
старенький. Звозили у Воротнівський ліс усіх. Там люди, приречені
244
на смерть, викопали дві ями 4 х 4 і углуб 4. Других на Верхівці
прибрали: Ковальчука Тилімона жінка довго не признавалась де він і
одчиняти не хотіла, но їй пригрозили і мусила одчинити, сказали їй,
скажи де він і ми тебе не троне мо, вона призналась, що у клуні у
соломі, його витягли, били, били, пока забили (він робив у
фінвідділі). А двоє дітей Степаньо і Оля, крепко були хороші діти 14 і
12 років. Оля менша, то пороздирали на дві частини, а матір Юньку
уже не треба було душити, у неї розрив серця получився. Брали
молодих здорових хлопців, щоб душити людей, так взяли із Верхівки
два брати Левчуків Миколу і Степана, і вони не захотіли душити, а
повтікали додому, ну і що ж, ми присудили їх на страту, Коли
поїхали по їх, то батько каже: берете синів і я іду, а Кольова жінка
каже (бо Коля був жонатий) берете чоловіка і я іду. Повиводили їх за
метрів 400 і Надя проситься: одпустіть Колю, а Коля каже, Надя не
просись у бандерів, ніхто не випросився і ти не випросися. Колю
вбили, Надю вбили, батька вбили, а Степана забрали живим до нас у
Романов. Держали Степана у Пугінців у льосі дві неділі і кожний
день вводили до хати в одному біллі—сорочка і штани, лягав на
стольці і били його шомполами залізними, щоб казав, де родина, но
він був твердий, нічого не зізнався, і послідній вечір побили його. І
він просився у туалет, один повів його, а була сильна заметіль, туалет
був із соломи, і Степан продер солому і втік з наших рук. Нам усі дані
давав із Верхівки земляк Петро Римарчук, Жабський і Пуць.
Ще у Воротневі знайшовся один герой. Коли пошли по його, то
він відкрив стрілянину, но усе закінчилося тим, що запалили хату і
йому кінець, а так люди прямо, немов так і треба, ніхто не
оборонявся.
У Новосілках була одна комсомолка Мотря, а Новосілки, то уже
Ровенська обл., забрали Мотрю на Верхівку до старого з Жабського у
льох і давай Мотрі доставати живою серце. І старий Саливон в одній
руці держав часи, а у другій серце, скільки ще буде битися на руці
серце, і коли прийшли руські, то сини хотіли поставити пам'ятник,
так як батько боровся за Україну.
Ішла єврейка із дитинкою, втекла із гето, спинили її, забрали,
забили і в лісі закопали. Один наш бандера ходив до дівчини-
полячки. Дали йому приказ прибрати її і він каже, думаю, де ж її
подіти, аж ідем коло криниці, я, каже, підняв її і в криницю. Рано,
каже, мати прибігає плачучи, питає, чи я не бачив, кажу, що ні, кажу,
ідем шукати, ідем понад тою криницею, я і її матір туди. Нам був
245
приказ євреїв, поляків, руських плєнних і хто переховує їх усіх
душити без ніякої пощади. Видушили сім'ю Северинів, а дочка була у
другому селі замужем. Приїхала до Романова, а батьків нема, вона у
плач, переплакала, та й давай одежу відкопувати, а бандери прийшли,
одежу вибрали, а дочку у ту ж скриню зачинили і живцем закидали
землею яму. І осталось двоє маленьких дітей, а були б дітки з матір'ю,
то і вони були б у тій скрині. Був також у нашому селі Кублюк. Його
направили у Котів, Ківерцівський р-н, на роботу. Поробив тиждень і
що ж, одрубали голову Кублюку і на палю насадили, а Кублюкову
дочку узяв сусідський хлопець, бандери приказали убити Кублюкову
дочку Соню і Василь сказав, їдемо по дрова в ліс. Поїхали, і привіз
Василь Соню мертву, сказав людям, що дерево вбило.
Жив у нашому селі Романові Ойцюсь Тимофій. Старий-старий
дід, що він сказав, так воно і буде, то був пророк від Бога. Коли
зайняв нас німець, то відразу донесли, що є такий у селі, і німці
відразу поїхали до старого Ойцюся, щоб сказав, що буде з ними... А
він їм каже, нічого я вам не скажу, бо ви мене вб'єте, переговорщик
сказав, що пальцем не зачепим, ну і він їм каже, що до Москви ви
дійдете, но звідти будете втікати як могти. І німці його не зачепили, а
коли старий пророк сказав бандерам, що душінням людей України не
зробите, то прийшли бандери, їй положили на стільці і до тих пір
били, пока не забили.
Тепер опишу про свою сім'ю. Брат Степан був запеклий бандера,
но і я не втікла від його, я ходила у всьому вишитому по-українськи і
ходила з бандерами, хоча була заміжня. Коли найшли руські, то
почали арешти, У вивозіння людей. Моя сім'я: батько, мати і дві
сестри Оля і Ніна. Вивозять їх. Оля договорилася на вокзалі і вроді
втікає, коли прийшла у Романов, то прийшли бандери, забрали сестру
Олю і задушили її. Остався батько із матір'ю і сестрою Ніною в Росії.
Мати стара. Ніна навідріз відмовилась іти на роботу робити на Росію,
тоді начальство говорить — іди робити секретарем. І тут Ніна
знайшла відповідь, сказала, що я совєтського пера не хочу в руках
держати, тоді пішли їй назустріч. Якщо ти не хочеш нічого робити, то
розпишись, що будеш видавати бандерів, і ми тебе відпустимо