28 лютого 1944 р. облога стиснула село і були знищені всі його жителі, спалені оселі, майно розграбовано.
Про цю звірячу розправу ОУН-УПА разом із дивізією "СС-Галичина" та німцями, що скоїлася 28 лютого 1944 р., розповіли самі учасники цієї кровавої події та її очевидці після звільнення місцевості радянськими військами.
Слід зазначити, що в перші післявоєнні роки верховоди українського нацизму стримувались від наклепу на дії радянських партизанів, в тому числі і проти відомого радянського розвідника Кузнєцова, розуміючи, що це викликало б непримиренний гнів не тільки нашого народу, але й народів світу, тому що Кузнєцов здійснив без перебільшення героїчні операції проти гітлерівців. Лише у Рівному і Львові ним було знищено шістьох нацистських-генералів. Але все-таки, саме із-за "рогу" з’ явились перші наклепи проти Кузнєцова. Так, газета "Українське слово", яка видавалась "першою українською друкарнею" у Франції, у № 711 за 26 червня 1955 р. (редактор 0. Жданович), даючи рецензію на книжку "Під чужими прапорами", писала: "… Згадується в праці "Під чужими прапорами" також, що українські націоналісти вбили прославленого партизана, Героя Радянського Союзу Миколу Кузнєцова. Це правда, — висловлюється Жданович, — і його застрілення було те, що він видав на смерть німецьким гестапівцям сотні українських патріотів. За це й удостоївся честі Героя Радянського Союзу".
Треба сказати, що це було перше публічне визнання оунівцями їхнього злочину. Але правду по загибель Кузнєцова вони так і не відважились відкрити. По-перше, його не було застрелено, а він загинув, як дійсний герой, опинившись у безвихідному становищі, та знаючи однозначно про те, що "оунівці" передають радянських розвідників до рук гестапівців та СД, він, Кузнєцов, підірвав бойову гранату на власних грудях і загинув як герой. Це був останній подвиг видатного розвідника всіх часів.
По-друге. Він, Микола Кузнєцов, не посилав на смерть німецьким гестапівцям (не те що сотні) ні одного українського патріота. Звання Героя йому присвоєно лише 5 листопада 1944 р. за знищення цілої низки гітлерівських генералів, а саме Даргеля, Кнутта, Функе, Геля, Ільгена у столиці окупованої гітлерівцями України — м. Рівне. Окрім того, Кузнєцовим було проведено цілу серію бойових операцій проти німців.
Ми, його бойові побратими, вважали, що Кузнєцов заслуговував на Героя двічі, а то й тричі, але, на жаль, цього не сталось.
Після переїзду до Львова Кузнєцов знищив генерала Отто Бауера та високу персону Шнейдера. Добув вагомі розвіддані. А звання Героя так і не поспішали йому присвоїти, затримавшись аж до листопада 1944 р., коли Кузнєцова уже не було серед живих.
Якщо бути до кінця відвертим, то скажу, що Кузнєцов дуже переживав за долю українського народу, бажав йому щастя та добра і братньої дружби з російськими людьми.
Кузнєцов — це уральський золотий самоцвіт, великий друг України. В історії Великої Вітчизняної війни його ім’я повинно бути викарбоване і українською і російською мовами, бо він загинув за щастя обох братніх народів.
В. Жуковский
Непримиримый борец с украинским национализмом и унианством Ярослав Галан
В июле нынешнего года исполнилось 103 года со дня рождения Ярослава Галана, выдающегося украинского советского писателя-публициста.
О нем не прочитаешь сегодня в украинских учебниках литературы, его имени не услышишь ни по радио, ни по телевидению. Еще бы — будучи уроженцем Западной Украины, Ярослав Галан всю свою жизнь боролся против украинского национал-сепаратизма, уродливого искусственного движения, выдуманного в Вене, насажденного сначала в гапицииских землях, а потом, в годы горбачевщины, пустившего свои ядовитые корни по всей Украине.
Ярослав Александрович боролся с предателями нашей великой единой Родины пером, своим великолепными памфлетами и очерками, а они его зарубили топором прямо за рабочим столом. Это случилось в 1949 году.
Может возникнуть вопрос: зачем вспоминать прошлое? Убийцы и организаторы этого злодеяния изобличены и сурово наказаны.
Память о талантливом литераторе жива среди широкой общественности, его помыслы и дела наследуют коллеги-журналисты и писатели республики. Во Львове, например, при издательстве "Каменяр" действовал "Пост Галана". В театрах страны шли его пьесы. Ежегодно к празднованию Дня печати лучшим журналистам республики вручались премии имени видного публициста.