Адвокати націоналізму для широкого вжитку, як правило, обходять питання про те, як визначаються в програмових документах ОУН «етнографічні межі» України. Як зазначає сучасний дослідник, «...ідеологія українського націоналізму передбачає перманентні війни з сусідами України... нема і не може бути миру між Україною та її сусідами, допоки Холмщина, Підляшшя, Лемківщина залишаються в рамках польської держави, поки Придністров’я є частиною Молдавії, поки південне Полісся входить до складу Білорусії, поки Курська й Воронезька області, Краснодарський та Ставропольський краї є частиною Російської Федерації... Перманентна війна України проти всіх її сусідів — річ для ОУН нормальна, вона навіть обґрунтована ідеологом українського націоналізму Дмитром Донцовим» [2].
Фашистські по суті імперіалістичні наміри українських націоналістів знаходять відображення у своєрідній психологічній атмосфері, характерній для ОУН. Ось спогади учасника УПА: «Буде війна» — цими словами взаємно віталися повстанці, зустрічаючи друзів...» [3].
Навіть через лічені роки після закінчення війни, яка завдала українському народу стільки горя, провідний ідеолог і публіцист УПА П.Полтава в статті «Підготовка третьої світової війни та завдання українського народу», чітко усвідомлюючи можливі втрати України, не вважає за необхідне приховувати бажання цієї війни, намагаючись лише замаскувати його посиланням на волю народу: «...український народ не є проти цієї війни, він на неї чекає» [4].
А один з провідників ОУН. Ст. Ленкавський у 1948 році наголошував: «Нам по суті треба наслідувати фашистсько-гітлерівські методи».
Ми вибірково навели лише деякі з багатьох свідчень такого роду. Але й цього достатньо, щоб дійти висновку, що український інтегральний націоналізм є фашизмом. Цей висновок робить і авторитетний історик Іван Лисяк-Рудницький. Він називав «інтегралів» непатріотами, «бандеро-націоналістичними головорізами», які «опановані божевільною жадобою влади і хотять не просто незалежної України, але тільки таку українську державу, що в ній п. Бандера виконував би роль самовладного диктатора, ОУН(р) — роль безконтрольної моно-партії «ордену», а «служба безпеки» — функцію рідного НКВД». І. Лисяк-Рудницький висловлював «надію й гаряче бажання, що українське громадянство зуміє перебороти божевілля тоталістичного націоналізму», бо якщо хоч на деякий час їх допустити до проводу, то «бандеро-націоналісти втягнули б неминуче в ганьбу й катастрофу всю нашу національну справу» [5].
На жаль, так тоді і сталося і може повторитись.
Красномовною є спроба одного з шефів СБ ОУН Миколи Лебедя дати власну інтерпретацію здійсненого ОУН злочинного плану винищення польського населення, жертвами якого стали десятки тисяч цивільних осіб: «УПА пробувала втягнути поляків до спільної боротьби проти німців і більшовиків. Коли ж це не дало жодного успіху, УПА дала польському населенню наказ опустити українські терени Волині і Полісся» [6]. Отакої! Знищення десятків тисяч людей, за Лебедем, — це просто наказ «опустити українські терени».
...У зв’язку з цим не можна ще раз не звернутися до вказаної широко документованої праці Віктора Поліщука, який занепокоєно свідчить, що «сама ОУН ніколи не визнала свою вину за скоєні злочини» [7].
І справедливим видається зауваження автора, що фашизм засуджено німцями, італійцями, іспанцями, португальцями, але у певних сил в Україні провідною ідеологією націоналістичного руху продовжує залишатися інтегральний націоналізм.
Справедливість такого висновку підтверджують і факти українського сьогодення. Ось лише два приклади. 1992 року Спілка Української Молоді (СУМ) видає працю Дмитра Донцова «Росія чи Європа?». У передмові наводяться роздуми автора. Що українець — то «Гомо Европеус», а росіянин — то варвар, «Г омо Азіатікус», подається заклик — «За Київ і Христа проти Москви і антихриста!». І тут же видавці СУМ — пишуть: «Ім’я та творчість Д.Донцова залишаються для нас не лише історією, але й маяком сучасності і дороговказом на майбутнє» [8].
Приклад другий. Газета УНА-УНСО «Наша справа» (№3–1997.
— 17 січня) з гаслом «Сила; порядок, добробут!», статтями про Я.Стецька, героїзм ОУН-УПА й оголошенням про наступний закритий семінар «для старших офіцерів ЗСУ, МВС, НГУ, ПВ, СБУ» з темою «Війни XXI століття» і головною доповіддю «Від війни як глобального протистояння, до війни як інтенсивної терористичної кампанії».
...З усього сказаного випливає один висновок: реабілітація ОУН, УПА означала б реабілітацію фашизму, який є реальною небезпекою і сьогодні, і в майбутньому. Вони, ОУН-УПА, можуть бути лише прощені. Й то тільки тоді, коли самі визнають свою вину, засудять свої злочини.