Як бачимо, тут наголос «і тільки проти неї», означає досить багато, якщо не все.
І далі: «Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важливими жертвами відстояли — і до неї завжди признаємось» [8].
Про лінію «приязних взаємин і спільної війни з Німеччиною проти Росії» також знайомимось у «Відозві бандерівського крайового проводу ОУН — жовтень 1942 року»: «... до всього українського громадянства та всієї нашої інтелігенції, хочемо всіх Вас проінформувати в міжнародних справах у сьогоднішнім тяжкім часі, що відбувається на наших землях з нашим відвічним ворогом Москвою. У нас є деякі українські реакційні сили, які хочуть створити тяжкі обставини для українського народу та для нашої союзної непереможної німецької армії...
...Ми звертаємось до всього населення та закликаємо всіх не слухати їх і їхньої шкідливої роботи проти українського народу. Давати їм відсіч на кожному кроці, а допомагати німецькій армії як матеріально, так і морально. На кожному кроці розкривати їх антинімецьку роботу» Підпис: Крайовий провід [9].
Обидва лідери ОУН ведуть мову про співпрацю із фашистською Німеччиною, яка вела агресивну війну проти СРСР і України. Згідно з міжнародним правом агресивна війна — міжнародний злочин. С.Бандера і «Легенда», по суті, визнають участь ОУН в агресивній війні.
У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня 1946 року сказано так:
«Війна по своїй суті є зло, її наслідки не обмежуються одними лише воюючими країнами, але і зачіпають увесь світ. Тому розв’язання агресивної війни є найтяжчим міжнародним злочином...» [10, с. 327]. Всі особи, причетні до планування, організації і скоєння злочину агресивної війни — війни проти миру і людяності, згідно із статтею 6 Статуту міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, оголошені злочинцями [10, с. 420, 421]. Новітні українські націоналісти доводять, що у минулому вони боролися проти насильства. Це велика неправда. Доказом цього є такий документ «повстанського характеру».
Це «Присяговий обов’язок вояка дивізії «СС Галичина».
«Я, український доброволець, цією присягою добровільно віддаю себе у розпорядження німецької армії.
Я присягаю Німецькому Вождю і верховнокомандувачеві німецької армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові.
Я урочисто зобов’язуюсь усі накази й розпорядження моїх начальників виконувати, а також усі військові, державні і службові справи суворо держати в тайні і цим самим вірно і віддано служити Німецькій Армії і одночасно своїй Батьківщині.
Мені ясно, що після своєї присяги підлягаю усім військовим стягненням. Кінець моєї служби як українського добровольця визнає Німецька Армія» [11].
Есесмани цієї дивізії разом з УПА багато скоїли злочинів в Україні та сусідніх державах. Так, «дивізійники» на благо «...Німецької армії і батьківщини» в Дембицькому концтаборі на території Жешувського воєводства Польщі знищили 750 тисяч людей різних національностей і країн» [12]. За неповними відомостями, у роки Великої Вітчизняної війни сокирниками і різунами із ОУН-УПА в різний спосіб було вбито 1,5 мли євреїв, понад 1 млн українців і близько 500 тис поляків [13]. Отакі вони — повстанці есесмани, поліцаї, шуцмани, упівці та інші.
Німецько-фашистські прихвосні, у т.ч. «учасники національно-визвольної боротьби», на Волині знищили разом з людьми 399 сіл і колоній. У північній частині Рівненської області — 25 сіл. На Тернопільщині лише у лютому 1945 року — 50 сіл.
За наказом командувача УПА Романа Шухевича «Чупринки», гауптштурмфюрера СС, агента абверу «Зенона», нагородженого німцями двома «Залізними Хрестами», підпорядкованими йому загонами і боївками тільки з осені 1943 р. по весну 1944 р. на Волині і Галичині було закатовано близько 250 тис поляків [14].
Чи питала ОУН-УПА український народ «визволити» Україну багнетами гітлерівців у тіні нацистської свастики?
У 1943 р. УПА нарахувала максимум 40 тис вояків і мала майже 60 тис помічників селян, разом їх було близько 100 тис чоловік. Тоді в Україні проживало 30 млн. чоловік, а в Західній Україні — 5 млн. Це свідчить, що ОУН-УПА складала 1–3% від усього народу України і 2% — від населення Західної України. Враховуючи ці відомості, не можна погодитися з твердженням, що ОУН і УПА у минулому вела національно-визвольну боротьбу, була всенародною і виступала від усієї України.