Так, у березні 1944 року між представником ОУН Б.Герасимовським (він же Іван Гриньох — член головного штабу УПА, гауптман абверу, нагороджений німцями «за особливі заслуги» двома «Залізними Хрестами») і представником охоронної поліції та СД кримінал-комісаром Паппе була досягнута угода.
Читаємо із стенограми зустрічі:
«Бандерівська група повністю і беззастережно зміцнює... солідарність з усіма німецькими інтересами. ОУН-бандерівська група віддає у розпорядження німецької договірної сторони своєю розвідкою зібраний агентурний матеріал проти поляків, комуністів і більшовиків з тим, щоб використати його для проведення каральних операцій.
ОУН передаватиме німцям повідомлення військового характеру з районів за лінією радянського фронту і шкодитиме радянському підвозові, базам, центрам озброєння, складам активним саботажем. Транспорт зброї і матеріалів для саботажу з боку німців через лінію фронту частинам УПА повинні бути доставлені за всіма правилами конспірації тому, щоб більшовицькому режимові не дати в руки козир, що українці (читай українські буржуазні націоналісти — автор), які залишилися за лінією фронту, є німецькими союзниками та агентами» [20].
Усіма структурами ОУН-УПА керувала абверкоманда-202, яку очолював гауптман Кирн, котрий мав особливі повноваження Генштабу німецького вермахту. А над всім цим утворенням стояв «вождь» ОУН Степан Бандера, агент абверу і гестапо.
Ось що з цього приводу розповів свого часу офіцер абвер-команди-202 Зигфрід Мюллер: «... у 1944 р. головне управління імперської безпеки підключило до цієї роботи (до абверкоманди-202 — автор) Степана Бандеру. У той час він отримав від IV Д відділу гестапо (тогочасний абвер після замаху на Гітлера був підпорядкований гестапо. — Авт.) особисту дачу під Берліном і працював там під керівництвом начальника IV Д відділу обершурмбанфюрера Вольфа. Згодом Бандера прибув у розпорядження абверкоманди-202 і особисто інструктував Даниліва-Гриньоха, а також підготовлену агентуру, призначену для засилання на територію СРСР» [21].
Заява Ю.Стефюка, матеріали зустрічі Герасимовського (Івана Гриньоха) з Паппе (поліція охорони і СД), а також свідчення Зиґфріда Мюллера, поряд з викладеним раніше, доводять, що ОУН-УПА не була рухом опору німецькому окупаційному режиму, а навпаки, — спільником фашистської Німеччини в агресивній війні проти СРСР і Радянської України. Виходячи із наведених фактів і подій, ОУН-УПА не може визнаватися воюючою стороною у Другій світовій війні.
І далі — стаття 3 «Визнати ветеранами руху опору членів ОУН і бійців УПА, які у роки Другої світової війни та повоєнний час вели збройну боротьбу проти правлячого режиму, за створення незалежної Української держави».
Щоб дати відповідь на цю пропозицію народного депутата України Богдана Костинюка, є потреба звернутися до оцінки діяльності ОУН-УПА дослідниками українського націоналістичного руху та особами, причетними до діяльності згаданих організаційних структур.
Американський дослідник Кристофер Сімпстон у книзі «Бловбек» зазначає: «... члени ОУН-УПА відповідальні за злочини, грабежі, насильство, знищення беззбройних військовополонених, стариків, дітей, цілих сіл. Співпраця з нацистами у роки другої світової війни, а також їх особиста участь, кривава історія прирекли їх на вічне відчуження від більшості українського народу, представниками якого вони себе вважають [22].
Французький публіцист і історик Аллен Герен зробив такий висновок: «УПА — продукт діяльності німецької розвідувальної служби» [23].
Доктор політології і права з Канади Віктор Поліщук, досліджуючи проблему злочинів українських націоналістів, стверджує: «ОУН мала антихристиянський характер. Як, зрештою, й італійський фашизм та німецький націонал-соціалізм. ОУН-УПА під час війни діяла всупереч міжнародному праву. ОУН була фашистською організацією..., український націоналізм був різновидом фашизму. Вважаю..., що ОУН-УПА жахливими методами знищила фізично, тобто вчинила злочин народо-вбивства, щонайменше ста тисяч польського населення. І що це народо-вбивство було заплановане кільканадцять років перед його скоєнням. Саме тому ОУН розцінюю як злочинну організацію, а УПА й інші українські націоналістичні воєнізовані відділи безпосередньо допустилися злочину народовбивства — на поляках, євреях, росіянах і десятках тисяч українців, котрі були проти ОУН-УПА. Вина, отже, стверджую — цілковито на боці ОУН-УПА.