Ідучи коридорами факультету комунікації, він намагається тримати голову вище.
Він радиться з адвокатом, котрий займався його розлученням.
— Дізнаймося спершу, — пропонує адвокат, — наскільки правдиві звинувачення.
— Достатньо правдиві. У мене був роман із цією дівчиною.
— Серйозний?
— А хіба його серйозність може покращити щось чи погіршити? У певному віці всі романи видаються серйозними. Як і серцеві напади.
— Ну, із суто стратегічних міркувань я б порадив вам обрати своєю довіреною особою жінку, — він називає два імені. — І спробувати владнати все приватним чином. Ви візьмете на себе якісь зобов’язання, приміром, підете на деякий час у відпустку, а в обмін на це університет умовить дівчину чи її родину забрати звинувачення. Це найкраще, на що можна сподіватися. Погодьтеся на жовту картку. Мінімізуйте шкоду й зачекайте, поки вщухне скандал.
— Які зобов’язання?
— Групова психотерапія. Громадські роботи. Консультації в психоаналітика. Це вже як вам вдасться домовитися.
— Консультації в психоаналітика? Мені потрібні консультації?
— Зрозумійте мене правильно. Я кажу лише, що однією із запропонованих вам можливостей можуть бути консультації в психолога.
— Щоб мене вилікували? Щоб мене зцілили? Щоб мене зцілили від неприйнятних бажань?
Адвокат знизує плечима.
— Що завгодно.
В університетському містечку триває Тиждень обізнаності щодо насилля. Організація «Жінки проти насилля» (WAR)[29] оголошує двадцятичотирьохгодинну демонстрацію протесту на знак солідарності з «нещодавніми жертвами». Йому під двері просувають памфлет «Жінки кажуть чітко». Унизу хтось нашкрябав олівцем повідомлення: «КАЗАНОВО, ТОБІ ВЖЕ НЕДОВГО ЗАЛИШИЛОСЯ».
Він повечеряв із Розалінд, своєю колишньою дружиною. Вони розлучилися вісім років тому; і повільно, обачливо знову змогли стати якоюсь мірою друзями. Як ветерани війни. Його тішить, що вона досі живе неподалік, можливо, Розалінд відчуває те саме стосовно нього. Принаймні є хтось, на кого можна розраховувати, якщо станеться найгірше: упадеш у ванні, побачиш кров у випорожненнях.
Вони розмовляють про Люсі, його єдину дитину від першого шлюбу, котра тепер живе на фермі в Східній Капській провінції.
— Можливо, я скоро її побачу, — повідомляє він. — Я думаю, чому б не помандрувати.
— Під час семестру?
— Семестр майже закінчився. Залишилося пережити два тижні, і він залишиться позаду.
— Це якось пов’язано з твоїми проблемами? Я чула, що ти маєш проблеми.
— Де ти про це чула?
— Люди, Девіде, не мовчать. Усім відомо про твій останній роман із найсоковитішими подробицями. І нікому не хочеться заткати їм пельку, нікому, крім тебе самого. Можна мені сказати, як дурнувато все це виглядає?
— Ні, не можна.
— А я однаково скажу. Дурнувато, а ще й огидно. Не знаю, як ти даєш собі раду з сексом, і не хочу знати, але цей метод точно не підходить. Тобі скільки… п’ятдесят два? Гадаєш, молодим дівчаткам може подобатися лягати в ліжко з чоловіком такого віку? Гадаєш, їй приємно спостерігати за тобою під час твого?.. Ти хоча б думав про це?
Він мовчить.
— Не чекай на співчуття від мене, Девіде, та й від будь-кого іншого теж не чекай. Ані співчуття, ані жалості — не в наші дні, не в нашу епоху. Усі згуртуються проти тебе, а чому б і ні? Направду, як ти міг?
Повертається старий знайомий тон, тон останніх років їхнього шлюбу: пристрасних взаємних докорів. Мабуть, навіть сама Розалінд помітила це. А може, вона має рацію. Можливо, молоді мають право захиститися від видовища стариганів, що звиваються в судомах пристрасті. Зрештою саме для цього існують шльондри: аби миритися з екстазами потвор.
— Як би там не було, — веде далі Розалінд, — ти кажеш, що збираєшся зустрітися з Люсі?
— Так, я думаю поїхати, коли закінчиться розслідування, і побути якийсь час із нею.
— Розслідування?
— Комісія з розслідування збереться наступного тижня.
— Оце так швидкість. А що робитимеш після того, як побачишся з Люсі?
— Не знаю. Я не певен, чи дозволять мені повернутися в університет. І не певен, що захочу повертатися.
Розалінд хитає головою.
— Яке ганебне закінчення твоєї кар’єри, тобі так не здається? Я не питатиму, чи вартувала цього та дівчина. Чим ти збираєшся зайняти вільний час? Як щодо пенсії?
— Мені доведеться домовитися з ними про щось. Вони ж не можуть викинути мене геть без копійки.
— Не можуть? Я б не була така впевнена. А скільки їй років — твоїй коханці?
— Двадцять. Вона повнолітня. Достатньо доросла, аби знати, чого хоче.
— Кажуть, що вона наковталася снодійних пігулок. Це правда?
— Про снодійні пігулки мені нічого невідомо. Але, як на мене, схоже на вигадки. Хто тобі сказав про снодійне?
Розалінд не зважає на його запитання.
— Вона була закохана в тебе? Ти зраджував їй?
— Ні. Ніколи.
— Тоді чому вона подала скаргу?
— Хтозна. Вона мені не сповідалася. За лаштунками відбувалися якісь баталії, подробиці яких мені не повідомили. Там був ревнивий хлопець. Були обурені батьки. Мабуть, вона врешті-решт здалася. Для мене це був грім серед ясного неба.
— Девіде, ти мусив це передбачити. Ти занадто старий, аби плутатися з дітьми інших людей. Тобі слід було чекати найгіршого. У всякому разі, усе це надзвичайно принизливо. Правда.
— Ти не запитала, чи я кохаю її. Хіба не варто поцікавитися і цим також?
— Ну, гаразд. Чи кохаєш ти цю молоду жінку, котра змішала твоє ім’я з болотом?
— Вона не відповідає за це. Не варто її звинувачувати.
— Не звинувачувати її! Ти на чиєму боці? Звичайно, я звинувачую її! Я звинувачую тебе і звинувачую її. Усе це було безчесним від початку до самого кінця. Безчесним і вульгарним. І я не вибачатимуся за ці слова.
У старі часи він вибухнув би цієї ж миті. Але не сьогодні. Вони з Розалінд відростили собі товсті шкури, аби захиститися одне від одного.
Наступного дня Розалінд телефонує.
— Девіде, ти вже бачив сьогоднішній «Арґус»?
— Ні.
— Гаразд, тримайся. Там є стаття про тебе.
— І що там?
— Прочитай її сам.
Чутки надрукували на третій сторінці під заголовком «Професора звинувачують у сексі». Він ковзає поглядом першими рядками: «…зобов’язаний з’явитися перед дисциплінарною комісією через звинувачення в сексуальних домаганнях. Кейптаунський університет ані словом не прохопився про останній із низки скандалів, що вибухнули навколо шахрайств із виплатами стипендій та мережі сексуальних послуг, що, як стверджується, діє в студентських гуртожитках. Отримати коментар від самого Лур’є (53 роки), автора книжки про англійського співця природи Вільяма Вордсворта, нам не вдалося».
Вільям Вордсворт (1770–1850) — співець природи. Девід Лур’є (1945 —?) — безчесний послідовник і тлумач Вільяма Вордсворта. Благословенним буде немовля. Він не вигнанець. Хай дитя благословенним буде[30].
Шість
Слухання відбувається в кабінеті комісії в офісі Гакіма. Його пускають досередини й садять у кінці столу, де головує сам Манас Матабан, професор релігієзнавства, котрий очолюватиме розслідування. Ліворуч від нього сидять Гакім, його секретарка й молода панянка, мабуть, котрась зі студенток; праворуч — три члени комісії Матабана.
Девід не нервується. Навпаки — він почувається досить упевнено. Серце б’ється розмірено, він гарно виспався. «Марнославство, — думає він, — небезпечне марнославство азартного гравця; марнославство й упевненість у власній правоті». Він ставиться до цього неправильно. Та й хай йому грець.
Він киває членам комісії. З двома вони знайомі: Фародією Рассул і Десмондом Суорцом, деканом інженерного факультету. Третя жінка, що сидить напроти нього, згідно із документами, викладає у школі бізнесу.
29
«Women Against Rape» (WAR) — британська організація з протидії насильству, заснована 1976 р. Абревіатуру в назві також можна перекласти українською як «війна».