Выбрать главу

— У цьому немає потреби. — Чоловік робить паузу, збирається з духом і глибоко вдихає повітря. — Професоре, — починає він, помітно підкреслюючи це слово, — можливо, ви страшенно освічений і всіляке таке, але те, що ви зробили, зле. — Він змовкає і хитає головою. — Це зле.

Дві секретарки навіть не намагаються приховати цікавості. У деканаті є й кілька студентів; коли голос незнайомця гучнішає, усі вони замовкають.

— Ми віддали свою дитину в руки таких, як ви, тому що думали, що можемо довіряти вам. Якщо ми не можемо довіряти університетові, тоді кому? Ми ніколи не припускали, що відправляємо нашу донечку в гадюшник. Ні, професоре Лур’є, може, ви високий і маєте владу та всілякі наукові ступені, але на вашому місці мені було б дуже соромно, тож хай допоможе мені Господь. Якщо я поставив усе з ніг на голову, тепер ви маєте можливість сказати мені це, але я сумніваюся — у вас усе на лобі написано.

Тепер він і справді має можливість сказати: «Коли хто говорить, говори»[25]. Але він стоїть, наче язик проковтнув, і кров гупає у вухах. Гадюка — хіба тут можна заперечити?

— Пробачте, — шепоче він, — я маю деякі справи. — І, наче дерев’яний, повертається та йде геть.

Ісаакс йде за ним назирці людним коридором.

— Професоре! Професоре Лур’є, — кричить він. — Вам не вдасться так просто втекти. Ви мене не дослухали, зараз я вам усе скажу!

Так усе й почалося. Наступного ранку — неймовірна швидкість — він отримує з офісу проректора (з виховної роботи) записку, у якій повідомляється, що на нього подали скаргу згідно зі статтею 3.1 університетського Поведінкового кодексу. Його просять якнайшвидше зв’язатися з офісом проректора.

У конверті з позначкою «Конфіденційно» крім цього повідомлення лежить примірник кодексу. У третій статті йдеться про переслідування або домагання на ґрунті расової чи етнічної приналежності, релігії, статі, сексуальних уподобань або фізичних недоліків. Стаття 3.1 присвячена домаганням і переслідуванням студентів викладачами.

У другому документі описується структура і повноваження комісії з розслідування. Коли він читає його, серце неприємно калатає в грудях. На середині документа він більше не може зосередитися. Підводиться, зачиняє двері кабінету на ключ і сидить із аркушем у руці, намагаючись уявити, що ж сталося.

Він переконаний, що Мелані сама не наважилася б на такий крок. Вона занадто наївна для цього, непоінформована про свої права. За цим усім, напевно, стоїть той чолов’яга у недоладному костюмі, він і Пауліна, непоказна дуенья. Вони, мабуть, намовили її, вимотали всі жили, а потім нарешті випровадили до ректорату.

— Ми хочемо подати скаргу, — імовірно, сказали вони.

— Подати скаргу? Яку скаргу?

— Особисту.

— Щодо домагань, — мимохіть зауважила кузина Пауліна, а Мелані збентежено стояла осторонь, — з боку професора.

— Ідіть до такого-то кабінету.

У такому-то кабінеті він, Ісаакс, поводиться сміливіше.

— Ми хочемо поскаржитися на одного з ваших професорів.

— Ви ретельно все обдумали? Ви справді цього хочете? — запитали б його згідно із заведеним порядком.

— Так, нам відомо, чого ми хочемо, — міг відповісти він, глипаючи на доньку, дозволяючи їй заперечити.

Необхідно заповнити бланк. Його перед ними кладуть і дають ручку. Рука бере її, рука, яку він цілував, рука, яку він так добре знає. Спочатку ім’я позивача: МЕЛАНІ ІСААКС охайними друкованими літерами. Рука вагається над стовпчиком квадратиків, обираючи, котрий відмітити. «Ось!» — вказує жовтий від нікотину батьків палець. Рука сповільнюється, опускається, ставить Х — це праведний хрест: J’accuse[26]. Тепер місце для імені обвинувачуваного. ДЕВІД ЛУР’Є, — пише рука, — ПРОФЕСОР. І нарешті внизу сторінки дата і підпис: арабеска М, Е з чіткою петелькою, згори вниз розтинає папір І, а остання С вигинається закарлючкою.

Справу зроблено. Два імені на папері: його і її — пліч-о-пліч. Двоє в ліжку, уже не коханці, а вороги.

Він телефонує до офіса проректора й отримує запрошення прийти о п’ятій годині, зазвичай о цій порі робочий день уже закінчено.

Рівно о п’ятій він стоїть у коридорі. З’являється елегантний молодцюватий Арам Гакім і пускає його всередину. У кімнаті на нього вже чекають двоє: Елейн Вінтер, завідувачка його кафедри, і Фародія Рассул з факультету соціології, голова університетського комітету у справах дискримінації.

— Уже пізно, Девіде, і всім нам відомо, чому ми тут зібралися, — починає Гакім, — тож перейдімо одразу до справи. Як ми можемо вирішити все найкращим чином?

— Ви можете розповісти мені про скаргу.

— Дуже добре. Ідеться про скаргу міс Мелані Ісаакс. А саме про, — він кидає швидкий погляд на Елейн Вінтер, — деякі відхилення в поведінці, які направлені на міс Ісаакс. Елейн?

Елейн Вінтер бере слово. Він ніколи їй не подобався; вона ставиться до нього як до пережитку минулого — чим раніше він зникне, тим краще.

— У нас, Девіде, є питання щодо присутності міс Ісаакс на заняттях. Згідно з її словами, — я мала з нею телефонну бесіду, — минулого місяця вона була присутня лише на двох заняттях. Якщо це правда, вам слід було повідомити про це. Вона також сказала, що не складала тест за половину семестру. Утім, — Елейн зазирає до папки, що лежить перед нею, — згідно із вашими записами, її відвідування бездоганне, а за тест Мелані отримала сімдесят балів. — Завідувачка зачудовано дивиться на нього. — Або в нас дві Мелані Ісаакс, або…

— У нас лише одна Мелані Ісаакс, — каже він. — Я не маю що сказати на свій захист.

М’яко втручається Гакім:

— Друзі, зараз не час і не місце ретельно вивчати проблему. Що нам залишається зробити, — він кидає погляди на жінок, — прояснити процедуру. Навряд чи мені варто казати, Девіде, що справа розглядатиметься строго конфіденційно, можу вас запевнити. Ми захистимо ваше ім’я так само, як ім’я міс Ісаакс. Збереться комісія. Її завдання — з’ясувати, чи існують підстави для дисциплінарних стягнень. Ви або ваша довірена особа матимете можливість відвести будь-кого з її складу. Слухання відбуватиметься за зачиненими дверима. До тієї миті, коли комісія надасть рекомендації ректорові, а він відреагує, усе залишатиметься як раніше. Міс Ісаакс офіційно відмовилася відвідувати ваш курс, і ми чекаємо від вас припинення всіх контактів із нею. Я нічого не забув? Фародіє, Елейн?

Доктор Рассул, стиснувши губи, хитає головою.

— Справи про домагання завжди складні, Девіде, складні й невдалі, але ми віримо, що маємо хороші та чесні процедури, тому дотримуватимемося їх крок за кроком, як каже книжка. Я лише можу порадити вам ознайомитися з процедурами і, можливо, поговорити з юристом.

Він збирається відповісти, але Гакім застережливо підіймає руку.

— Девіде, переспіть з цією думкою, — каже він.

З нього досить.

— Не розповідайте мені, що робити. Я вже не дитина.

Він розлючено вибігає з кімнати, але вхідні двері будівлі замкнено, а вахтер пішов додому. Задній вхід теж зачинений. Випустити його може лише Гакім.

На вулиці злива.

— Ходіть під мою парасолю, — пропонує Гакім, а потім уже біля автівки додає: — Між нами кажучи, Девіде, я вам співчуваю. Чесно. Такі речі можуть виявитися справжнім пеклом.

Він знає Гакіма багато років, вони грали разом у теніс — у дні, коли він ще грав у теніс, — але зараз він не в гуморі для дружніх чоловічих балачок. Він роздратовано знизує плечима й сідає в авто.

Справа мала бути конфіденційною, але, звісно ж, вийшло інакше, звісно ж, поповзли чутки. А чому б іще стихали розмови, коли він заходить до викладацької, чому б іще молода співробітниця, з якою він раніше був у прекрасних привітних взаєминах, ставила чашку на стіл і йшла геть, дивлячись просто крізь нього? Чому на перше заняття з Бодлера приходить лише двоє студентів?

Вітряк пліток, думає він, цілодобово крутиться й перемелює репутації. Товариство праведників, котрі радяться по кутках, по телефону, за зачиненими дверима. Радісні перешіптування. Schadenfreude[27]. Спершу страта, потім суд[28].

вернуться

25

Перше послання Петра 4:11. Переклад І. Огієнка.

вернуться

26

«Я звинувачую» (фр.) — стаття французького письменника Еміля Золя, написана у відповідь на справу Дрейфуса.

вернуться

27

Зловтіха (нім.).

вернуться

28

Алюзія на слова Червоної Королеви з «Аліси в Країні чудес» Л. Керролла: «Спершу страта, а тоді вирок!» (Переклад В. Корнієнка.)