Треба квапитися.
Мовчки спостерігав на екрані, як кульгавий чоловік, пересуваючись маленькими крочками, так ніби йому дуже кортіло до вбиральні, самотнім пасажиром заходить у вагончик на гірській станції.
Потім хвилину дивився на гарну й доглянуту, але дещо скуту жінку років тридцяти, яка боролася зі своєю міською парасолькою і останньої миті сіла у вагончик на Мисленіцьких Турнях, насилу втиснувшись у юрбу туристів.
Відклав планшет і поліз у наплічник по телефон.
Майор Анатоль Ґмітрук залишив усе спорядження Олафові, за винятком невеликої фляжки з водою, яку засунув до бічної кишені штанів, і послав його на базу з наказом чекати й пильнувати, щоб туристи не видудлили все пиво. Сам розміреним темпом біг у бік Каспрового. Біг наразі рівною дорогою, без наплічника, оповитий прохолодним гірським вітром, — це було б навіть приємно, якби не знайоме напруження, що супроводжувало його на завданнях. Ще раз поговорив зі своїм командиром, ще раз його запевнили, що це не навчання.
Біля підніжжя Каспрового, яке взимку було зручним пунктом збору лижників, розташованим з протилежного від канатної дороги боку вершини, уповільнив біг до швидкого маршу. Якщо хтось спостерігає за місцевістю, то чоловік, який біжить угору серед вайлуватих туристів, може привернути увагу.
Кондуктор вагончика тихо посвистував у ритм сучасного польського шлягеру, що лунав по радіо. «Я дихаю тобою, в мені твоє єство», — фальшиво підспівувала якась дівчинка-підліток; разом із посвистуванням це перетворювалося на жахливий вінегрет. Втім, Януш Гауптманн радше волів слухати радіо, ніж милуватися краєвидами за вікном. З дитинства страшенно боявся висоти, а цей відрізок шляху був найгірший. Вагончик стрілою вилітав з перону гірської станції і прямував донизу, швидко віддаляючись від скелі й теліпаючись майже за двісті метрів над землею. Гауптманна зусібіч огортало повітря, й усвідомлення цього явно впливало на діафрагму, бо йому стало важко дихати.
Кілька хвилин, мусить витримати дурнуваті кілька хвилин. Вагончик мчав далі в бік Мисленіцьких Турнів, високо над кам’янистими осипами. Гауптманн зрадів, побачивши вагончик, який прямував у протилежний бік. Коли вони порівняються, це означатиме, що половину шляху подолано.
Болісно відчувала цей дисонанс. З одного боку, зусібіч милувала око сувора краса гір, безмежний простір, свобода. З іншого — тиснява, як у вагоні для худоби, несвіжі подихи та інші неприємні запахи, усе в супроводі незугарної музики, текст до якої відстукотіла, мабуть, мавпа на машинці. «Заповнюю простір звичним повітрям, шукаючи те, що називають удаваним щастям». Йоанна Банашек зітхнула, не могла дочекатися, коли простір довкола наповниться нормальним повітрям, наразі не потребувала більшого щастя.
Протерла ледь запітнілу шибку, щоб глянути на своє улюблене татранське місце, — пансіонат на Калятівках. Зведений на великій галявині незграбний будинок звіддаля виглядав як цілковита протилежність того, що відчувала зараз. Тут усе було легке, повітряне, чистісінько тобі мала бляшанка, підвішена на тоненьких шнурках. Там гранітні стіни міцно стояли на морені, символізуючи стабільність і безпеку. Приємно буде повечеряти в такому місці, хто знає, може, навіть чоловіки її життя поспілкуються між собою.
— Мамо, дивись, дивись! — Алойзо потягнув її за рукав, показуючи щось за вікном з іншого боку.
У їхній бік з гори вільно летів другий вагончик, і здавалося, що він пливе в повітрі.
— Їде просто на нас! — істерично зойкнув Адась, її старший син. — Буде зіткнення!
Молодший ураз притулився до її ноги.
— Я не хочу!
Відчула себе старою й змученою.
— Не буде ніякого зіткнення, — сказала спокійно й нахилилася до Адася. — А ти вгамуйся, — шикнула, — бо першим же вагончиком поїдеш униз і там на нас чекатимеш.
Хотіла зараз опинитися нагорі. Їй подобався простір, фунікулери, підіймачі, польоти літаками, але тільки тоді, коли була сама. З дітьми завжди почувалася невпевнено. Завжди хотіла бачити їх на твердій землі, подалі від небезпеки. У голові роїлися тривожні думки, в літаках згадувала про катастрофи, зграї птахів, що влітають у двигуни, спідометри, які виходять з ладу. Зараз пригадала Кавальєзе, військовий літак, який перерізав троси канатної дороги. Запам’ятала, що пасажири загинули не так через падіння, як через тритонний гак канатної дороги, що розчавив вагончик разом із людьми.