— Я зворушений, — почав він, — просто зворушений, що ми всі зібралися. Цей день особливий, тож дозвольте мені побажати нам усім чудових свят і найкращого Нового року. Нехай це буде рік, у якому збуваються всі мрії, — він зробив драматичну паузу, щоб за мить додати: — Нехай це буде рік, у якому збудеться наша мрія!
Пролунали дружні оплески.
— А тепер, любі браття, як завжди прошу, аби кожен повідомив, що змінилося на його ділянці за останні двісті тридцять два дні. Сподіваюся, що цей час був плідним і що, йдучи на вечерю, ми ще сильніше віритимемо в те, що кінець наших пошуків близький.
З цілковитою повагою кивнули головами, кожен рвучко випростав лівицю в братерському привітанні, тримаючи руку так, як це робить дама, подаючи її для поцілунку.
На середньому пальці кожного з них був зроблений на замовлення в одній із гданських ювелірних майстерень перстень — темний бурштин, оправлений у срібло.
Кароль прийняв виклик.
— По-перше, можемо припустити, що ця інформація стосується якоюсь мірою і Сполучених Штатів, і нацистської Німеччини, і що її розкриття було б шкідливе для обох сторін.
— Чому? — допитувався Анатоль.
— Тому що історики сімдесят років розмірковують, ким насправді був Ганс Франк. Берлін дратували його зухвальство, самобутність і неймовірна зажерливість. Налаштував проти себе, мабуть, усю верхівку з Берліна, а все одно був недоторканний. Напрошується пояснення, що Франк мав потужний компромат на когось із першої ліги. Якийсь малий або великий секрет, який дозволяв йому залишатися безкарним.
Покивали головами. Висновок був логічний.
— А Штати? — не вгавав Анатоль. — Чи може це бути якимось доказом того, що американцям війна була вигідна?
— Кожній державі війна вигідна, це святий закон історії. Весь американський бізнес і промисловість аж тремтіли від збудження від думки, що Штати можуть долучитися до світової війни, для них це означало потік мільярдів доларів на урядові замовлення. Світова війна означала вигоду для всіх, окрім висланих на фронт солдат і їхніх сімей. Від національної економіки, через виробників танків і наукові установи до швачок, які вшивали ремінці в каски. Про банки не згадую, банки завжди виграють, а на війні виграють багаторазово, бо зазвичай фінансують усі сторони конфлікту. Для Сполучених Штатів жоден бізнес в історії не був таким прибутковим, як Друга світова війна. Звісно, цим ніхто не хвалиться, краще співати оди полеглим героям під розмаяними знаменами, але механізми, що поєднують війну, економіку і бізнес, були описані мільйони разів.
— Може, це доказ, що американці активно підтримували нацистів у тридцяті роки, щоб призвести до війни в Європі?
— І прагнули таким чином витягнути країну з кризи? Це, мабуть, також, але це мало би бути щось зі світу політики. Факт, що американські фірми співпрацювали з німецькими, а нью-йоркські банки надавали нацистам кредити, щось подібне протягом тижня було б цікавинкою у медіа, і тільки. Банки погані, а корпорації ще гірші, кожна дитина про це знає. Але доказ політичної співпраці — це було б щось. Американці покладаються на свою репутацію доброго поліцейського, ґандж у цій репутації міг би неабияк зашкодити їм у міжнародній політиці. Але, як я казав, це мало бути щось більше, конкретніше. Я не знаю, воєначальник високого рангу армії США, який радить Ґеринґу, як найрезультативніше напасти на Польщу? Щось на кшталт цього.
— А це могло б зашкодити американцям зараз?
— Звісно. По-перше, вони втратили б моральне право на свої починання на міжнародній арені. Під час кожних переговорів їм би нагадували, що як нація, яка підтримувала Гітлера і призвела до того, що весь світ палав у вогні, права на голос не мають. Крім того, якби вдалося довести, що їхня діяльність завдала реальної шкоди реальним особам, жертви чи їхні нащадки влаштували б пекло. Відшкодування могли б становити мільярди доларів.
— Чому зараз? — зненацька запитала Лоренц.
Запитально глянули на неї.
— Ми щось проґавили. Скарб Франка, чи скарб Ашкеназі, називайте як хочете, пролежав у сховку сімдесят років. І раптом щось призвело до того, що вони організували пастку, підсовуючи Польщі Рафаеля. Їм треба було готувати пастку в Нью-Рошелл, а потім посилати за нами своїх кілерів до Швеції. Скидається на те, ніби щось сталося. Щось таке, що ми проґавили, а вони — ні. Тому вдарили, вважаючи, що ми теж це побачили і невдовзі протягнемо руки до їхніх надтаємних документів.