На жаль, цього року свята польська гора без лижників, а шкода, бо умови ідеальні. Сніг лежав від листопада, а за останні три дні насипало ще півметра. Сьогодні небо над горами не затуляла жодна хмарина, сонце відбивалося від свіжого снігу, як від дзеркала, пейзаж мав вигляд приторної сценографії до романтичної комедії.
Вона любила цей краєвид і почувалася добре, але все одно поглядом весь час поверталася до погнутої підпори високо на схилах Каспрового.
Антоній, який від часу злощасного приїзду виріс із партнера до чоловіка, сто разів її запитував, чи вона впевнена, що хоче сюди приїхати на свята, а вона сто разів повторила, що хоче, так само як хотіла б сісти на коня одразу після падіння. Так, на її думку, має виглядати життя. Скочити на коня після падіння, сісти за кермо після аварії, поїхати на Різдво Христове в місце, де мало не загинула з усією родиною під час першого в історії Польщі справжнього терористичного акту.
Тепер Антоній і хлопці бавилися на снігу, а вона самотньо їла пізній сніданок і поверталася поглядом до зігнутої підпори так само, як язик повертається до хворого зуба.
Попри все, їй не хотілося вірити, що вона знову тут.
Йому не хотілося вірити, що він знову тут.
Гермод сидів у своєму одномісному номері завбільшки з маленький гардероб або велику шафу, дивився у вікно на погнуту підпору і міркував, як це в дідька можливо, що в цій дикій країні готелем називають халупу, до якої годі доїхати на таксі, у номері, щоправда, є умивальник, але туалет і душ у коридорі.
Не треба бути генієм, міркував він, аби знати, що тут діється вночі. Гість встає й відчуває потребу. Чи це потреба вимити руки? Почистити зуби? Але ж ні, якщо він не страждає на обсесивно-компульсивний розлад, то прокидається серед ночі, як усі чоловіки, лише з однією метою — щоб відлити. Особливо в горах, де під вечерю випив зо три кухлі пива. Виповзає з ліжка й опиняється перед вибором. Чи увімкнути світло й шукати одяг, щоб блукати в холоді й темряві коридорами в пошуках туалету? Чи, може, ліпше відлити до умивальника і за мить повернутися під теплу ковдру?
Відповідь на це запитання не була складною. Тому Гермод не зміг примусити себе вимити в своєму номері руки й почистити зуби. Щоразу, коли наближався до умивальника, внутрішнім зором бачив привиди сотень членів, що звисали над його краєм і в нього відливали.
Він зітхнув і подумав, що вже недовго. Уже незабаром зможе залишити цю діру, яка вдає цивілізовану західну країну. Це смердюче смажениною бридке місто, яке вдає курорт. Цей переповнений парк середніх розмірів, який вдає гори. А передусім цей тимчасовий табір для біженців, який удає готель.
Ще раз глянув на погнуту підпору й подумав, що вся ця історія принаймні отримає красиву композиційну рамку, тут почалася й тут закінчиться. Кумедно.
Попри все йому не хотілося вірити, що він знову тут.
Не хотілося йому вірити, що він знову тут.
Уночі вирушили автобусом із Кракова і до дев’ятої були вже в Закопаному. Анатолю було цікаво, як його організм зреагує на вигляд місця, де недавно двоє людей загинули, можливо, тому, що він думав і діяв надто повільно. Усі втовкмачували йому інше, але Анатоль знав своє й передусім тому не дозволяв оприлюднити своє ім’я і свою роль. Не хотів, щоб його вітали з поразкою.
Але, виходячи з автобуса, відчув те саме, що й завжди. Приємна млість у грудях, викликане краєвидом засніжених, облитих сонцем гір на горизонті. І неприємний рефлюкс, кислий смак печії, спричинений контактом із Закопаним. Ненавидів це потворне й жадібне місто. Завжди старався якнайшвидше здолати відстань між вокзалом і межею національного парку, за можливості не даючи собі впарити несвіжий, нібито овечий сир, розбавлене водою пиво і шматок свинини, перетворений на грилі на підошву, а також ігноруючи те, що він називав «татро поло» і що було нудотною мішаниною ґуральщини і сільської танцювальної музики. У цьому місті шинок був на шинку, а він знав лише три адреси, де можна було добре поїсти. З яких фактично лише дві були в місті.
Третя — і перша з точки зору важливості у його короткому списку — це були власне Калятівки. Легендарна директриса, родом із далекої Любельщизни, поставила на домашню кухню й довела, що меню діє за тими самими правилами, що й усі інші сфери життя. Можна пробувати, можна експериментувати, привозити натхнення з найдальших куточків світу, але врешті переможе шляхетна класика. А калятівські страви були шляхетні. Від голубців і котлет, через біґос і феноменальні фляки аж до ґуральських варіацій у вигляді налисників з бринзою і ягнятини. У цих стравах було щось, що асоціювалося з походом на базар, з купівлею свіжих продуктів і приготуванням їх по-простому, так, як удома готується недільний обід для сім’ї.