Чоловік упевнено затиснув дріт так, що аж напнулася шкіра на фалангах пальців. І встромив його у спину усміхненої білявки з чорними очима, що стояла перед ним і тримала за руку свого чоловіка чи хлопця, милуючись краєвидом за вікном ресторану.
Йоанна Банашек не встигла крикнути; без вагань кинулася на чоловіка, відштовхуючи його і в останню мить змінюючи кут, під яким сталеве вістря пробивало тіло Зоф’ї Лоренц.
Коли Гермод спускався сходами готелю на Калятівках, був готовий до вистежування й полювання. Але як мисливець не сподівається, що, виходячи з хижі, наштовхнеться на оленя під хвірткою, так само для нього несподіванкою було побачити четвірку внизу. За неправдоподібно короткий час мусив знайти найкраще рішення.
Не міг раптово зупинитися чи навіть змінити темп ходи, людський мозок упродовж багатьох тисячоліть боротьби за існування сформував у собі механізми, які блискавично реагували на кожне відхилення від норми в оточенні. Тому йшов у такому самому ритмі, що й усі, безпечно зливаючись із тлом.
Він був сам, а вони — вчотирьох. Кількісна перевага не мала б значення, якби не Ґмітрук. Навіть попри те, що на спец-призначенця його вишколила Річ Посполита, і то багато років тому, навіть попри те, що він щедро йому заплатив, той усе одно був загрозою — сумління для нього точно було важливіше, ніж фінансова лояльність, відома риса слабких людей. Якусь мить міркував, чи не ліквідувати його першим. Це збільшувало його шанси на виживання і втечу, але не на виконання завдання, пріоритет якого був зрозумілий: передусім позбутися Лоренц, решта цілей — другорядні. А тут вистачило б, аби після ліквідації Ґмітрука люди в холі кинулися на нього, вистачило б навіть, щоб на нього напала решта трійки — і шансів у нього б не залишилося.
Єдиною опцією було виконання завдання. По-перше, воно буде виконане, і тоді єдиним його клопотом залишиться втеча. По-друге, за умови невеликого везіння це викличе достатньо велике замішання, щоб він мав можливість утекти. Шляхів для втечі було досить багато, крім того, надворі лежав такий товстий шар снігу, що міг ризикнути вискочити через будь-яке вікно — а увесь другий поверх бази складався майже з самих вікон.
Від моменту, коли він побачив Лоренц і решту, до прийняття рішення спливла секунда — саме стільки йому було потрібно, щоб подолати половину сходів з півповерху до холу. Наступна секунда — це ще кілька кроків на подолання решти дистанції і плавний рух до халяви важких альпіністських черевиків по заховане там вістря.
Коли він зупинився на килимку біля рецепції, був за два кроки позаду Лоренц і Бознанського. Рецепціоністка в цей момент підняла слухавку телефона, італієць біля стіни показував місце катастрофи канатної дороги, стариган, що грав у холі в настільний футбол, забивав гол. З туалету вийшла сердита жінка в повному гірському обладунку, а Ліза Тольґфорс помітила його, і її очі розширилися від жаху, а рука потягнулася до Ґмітрука, що стояв поруч і читав прогноз погоди.
Лоренц щасливо усміхалася, задивившись на краєвид за вікном ресторану, коли вістря націлилось точнісінько в те місце, куди мало увійти, трохи збоку, прямуючи в обидва шлуночки серця, яке билося з частотою сто три удари на хвилину, ще не заспокоївшись після підйому. І тоді Гермод відчув сильний удар, який призвів до того, що вістря відхилилось, а він упав на землю, болісно вдаряючись понівеченою і скаліченою правою рукою.
Довкола зчинилася веремія. Жінка, яка його штовхнула, почала кричати щось польською, чого він не годен був зрозуміти. Лоренц упала на землю, а дезорієнтований Бознанський кинувся на коліна, щоб з’ясувати, що сталося. Ліза різко смикнула Ґмітрука, він обернувся, і з блиску в його очах Гермод зрозумів, що деяким людям справді не варто платити наперед.
Знову мусив за частку секунди точно спланувати подальші рухи. Цим разом було простіше, вистачить перемогти Ґмітрука, залишити готель і збутися їх раз і назавжди.
Прокотився по килимку, щоб дезорієнтувати поляка, біля стіни зірвався на ноги і штовхнув одного з італійців на Ґмітрука. Коли той ухилився від живого снаряда, втрачаючи рівновагу, підскочив до поляка, схопив його за голову і вдарив лобом у середину обличчя, — ударом хуліганів усього світу, завжди ефективним.
Лоб Гермода розтрощив ніс Ґмітрука і втиснув його в середину черепа, кров заюшила наче з відкритого крана. Могло бути гірше, могли також потріскатися кістки щелепи і лицьового черепа, проте Анатолю вдалося в останню мить напружити м’язи шиї і закинути голову назад. Через це втратив носа, але не втратив притомності.