— На мені боксери у качкодзьоби.
— О’кей, скидатимешся на ідіота.
На щастя, останній відтинок був найпростіший. Не так сходження, як перехід дуже стрімкою долиною, всіяною камінням. Дійшов до рогу будівлі й притулився до гранітної скелі. Від перону його відділяло три рухи. Потрібно було вийти з-за скелі, вхопитися за алюмінієвий каркас і підтягнутися. Стільки ж часу відділяло його від того, щоб потрапити під приціл камери навіженого, який тримав палець на кнопці й кожної миті міг відправити шістдесят одну особу в небуття.
Знав, що не має права на помилку, й це певним чином додавало йому спокою. Дістав телефон і подзвонив.
— Камера на вагончику? — запитав.
— Так. Та сама система, спрямована на дах.
— Треба відвернути його увагу. Сконтактуйте з людьми з вагончика, нехай щось вигадають. Може, відчинять люк на даху, почнуть роззиратися, давати знаки на камери. Так, щоб протягом кількох секунд дивився тільки на них.
— Вистачить?
— Сподіваюся. Повідомте, коли почнете.
Відключився і став обмірковувати черговість рухів. Підтягтися й перескочити за скелю, стрибнути на перон, три кроки до драбини, чотири кроки вгору до тросів. Один погляд на прилад.
Почав заспокоювати дихання й готувати м’язи до операції. Довго дивився на отвір у долоні, на його обпалені краї. Треба було звикнути до його вигляду, щоб не відвертав уваги, коли поратиметься біля приладів.
«Ф’ю-ф’ю!» — одразу ввімкнув телефон.
— Вперед!
Глибоко зітхнув і вискочив з-за скелі, побоюючись, що побачить білий блиск, знак, що задум не вдався, і шістдесят одна особа попрощається з життям. Та нічого такого не сталося. Пробіг через перон, скочив на драбину й за мить уже стояв на вузенькому хідничку, який використовували для перевірки носійних і тяглових тросів. Чорні кільця із зарядом були керамічні, з них стирчали тоненькі антени, які мали отримувати сигнал детонації. Одразу висмикнув їх, хоча й знав, що це навряд чи допоможе.
Раніше думав про те, що терорист не міг мати достатньо часу для встановлення кілець. Їхні частини мали бути або закриті, або сполучені в якийсь інший простий і надійний спосіб. Настільки надійний, щоб не розпалися на початку реакції.
Побіжний огляд підтвердив його припущення. Половинки кільця були скручені грубим керамічним гвинтом із хрестоподібною головкою. Надійний спосіб, стійкі до високих температур керамічні елементи гарантували ефективність дії запалу.
Якби ще мав чим це відкрутити. Спробував нігтем, але марно. Дістав з кишені жменю дрібняків і виловив один грош. Він мінімально чіпляв шліц гвинта. Спробував відкрутити, тримаючи монету великим і вказівним пальцями правої руки, але понівечені м’язи відмовлялися слухатися — монета випорснула з-поміж пальців, відскочила від перону й полетіла у прірву.
Терпець йому уривався. Замовник мовчав. Було зрозуміло, що після катастрофи поляки запанікують, і треба буде або реагувати, або зникнути. Хотів, щоб це рішення прийняв замовник.
Оглядав перон, але все було нерухоме, як і досі.
Перемкнув камеру на вагончик і звів брови. Хоч тут щось діялося. Люк на даху вагончика здригнувся, потім відскочив, показуючи з’юрмлених усередині людей. Задерті обличчя дивилися в камеру телячим поглядом, властивим більшості представників людського роду. Смерть під час катастрофи була б напевне найважливішим моментом життя цих людей. Сім’ї давали б інтерв’ю, чорно-білі портрети з’явилися б у всіх газетах, зрештою прізвища були б викарбувані на якомусь мармуровому пам’ятнику, і люди приїздили б з усієї країни, щоб запалювати свічки й множити теорії змови. Кілька моментів відділяє їх від єдиного потенційного безсмертя, яке колись може бути їм дано.
На паніку часу не було. Знову дістав пригорщу дрібняків, які як на зло дрібними взагалі не були. Лише товсті п’яти- і двозлотівки, жодної одногрошівки.
Безпорадно роззирнувся. Він знав, що від моменту, коли терорист побачить його в камері, до миті, коли підірве заряд, спливе щонайбільше секунда.
Гурт людей під люком заворушився, приставив драбину, і на дах повільно піднявся молодик у самих трусах.
Гермод зітхнув і вирішив для себе, що ніколи вже не прийме замовлення від дивних країн Східної Європи. Хіба що мине кілька років, і вони стануть цивілізованими настільки, що будуть готові боротися з тероризмом.
Молодик невпевнено стояв на даху вагончика, вхопившись за гак, який з’єднував кабіну з тросами, і жестикулюючи в бік камери. Першої хвилини Гермод намагався зрозуміти, що там діється, але швидко вилаяв себе за те, що спостерігає дивний спектакль замість того, щоб зосередитись.