Кароль послизнувся на снігу, зафарбована Рафаелем дошка полетіла вгору. Юнак востаннє глянув на Кароля, на сонце, блакитне небо й на вусатого рятувальника і впав на вкрите снігом каміння.
Прямо під праве заднє колесо машини.
У цій битві не мав жодних шансів: потужний Дефендер важить три тонни, ширина кожного його колеса приблизно тридцять сантиметрів, до того ж усі колеса були густо обплетені сталевими ланцюгами, які давали змогу піднятися до бази на Калятівках. Коли колеса разом із ланцюгами вгризлися в портрет якраз у місці усмішки Юнака, Кароль крикнув так пронизливо, ніби вбили близьку йому людину.
Почувши цей крик, водій різко загальмував і дав задній хід, аби перевірити, що сталося.
Колесо з ланцюгами знову проїхалося по Юнакові, тобто цього разу по його рештках.
— На що в неї алергія? — турботливо спитав вусатий рятувальник.
— Барбітурати, — через кашель насилу видобув із себе Кароль.
Рятувальник здивовано глянув і кивнув колезі, щоб той рушав.
Колесо втретє розправилося з пам’яткою, що налічувала півтисячі років, перетворюючи дошку на купу кольорових трісок, змішаних зі снігом.
«Особливої обережності слід дотримуватися на схилах північно-східного напрямку, через північний, до північно-західного», — подумав Анатоль.
Не мучились. Сніг, який мчав униз хвилею заввишки кілька метрів, призвів до того, що попереду лавини утворилася потужна ударна хвиля, яка м’яко вирвала їх із взуття і вдарила ними як ганчір’яними ляльками об стіну лісу, хребти хряснули як сірники. Коли наступної миті снігове цунамі вдерлося до лісу, вириваючи дерева з корінням, стинаючи поверхню ґрунту і жонглюючи багатотонними брилами як кульками для пінг-понгу, їхні тіла були вже так перемелені, що лише через багато тижнів завдяки порівняльному аналізу ДНК вдалося ідентифікувати їхні останки.
Шкода, бо якби тіла обох чоловіків вдалося знайти цілими, історія зафіксувала б факт, що майор Анатоль Ґмітрук, який залишився в історії Польщі як Офіцер, що Прагнув Зберегти Анонімність, відходив на свою військову пенсію усміхненим.
На галявині Калятівок стояв гвинтокрил Мі-8 Збройних сил Речі Посполитої, великий, поважний, вражаючий. Для всіх, окрім Кароля Бознанського і Лізи Тольґфорс, яких солдати жандармерії не так провели, як донесли до гвинтокрила.
Її витягли з туристичної бази, його відтягли від решток Юнака. Йшли покірливо, вона пригнічена тягарем відкритого секрету, він — думкою, що, можливо, востаннє бачив кохання свого життя. За Рафаеля не журився, віддав би вміст усіх музеїв світу, щоб вона ще раз могла глянути на нього своїми роздратованими чорними очиськами.
Останній відрізок шляху до гелікоптера здолали пліч-о-пліч, картинка була наче зі старого голлівудського фільму про античні часи. Перші християни, яких римські солдати ведуть на страту.
Капітан Кліфтон Патридж спостерігав за ними з відкритих дверей гвинтокрила і думав, що вони все-таки круті, якщо досі стоять на власних ногах. Ще два тижні тому ніхто з осіб, залучених до цієї справи, не поставив би на них навіть долара. Уважно роззирнувся, відшукуючи Анатоля Ґмітрука. Незалежно від того, що зробив раніше в Нью-Рошелл — про що зрештою ніхто не знав, — боявся цієї зустрічі. Не тому, що мав би подивитися полякові в очі. А тому, що якби дійшло до конфронтації, можливо, мусив би його вбити. Відучора знав, що містять старі документи, і розумів, як солдат і як офіцер розвідки, що вони означають для його вітчизни.
Вийшов з гелікоптера і став біля польського прем’єра та членів польського штабу. Був в американському мундирі. Досить смішно, що демонструє свої відзнаки, виступаючи в ролі лиходія історії.
Прем’єр простягнув руку до Лізи й Кароля.
— Ви заглядали всередину?
Кароль підтвердив кивком голови. Дорогою Ліза розповіла йому, що знайшла в течці.
— У такому разі ви розумієте, до чого могло б призвести оприлюднення цих документів?
— Не переоцінюйте простого міняйла.
— Порушення міжнародної рівноваги, верифікація сучасної історії, переоцінка…
— А ще не патякайте дурниць. Я не голосував за вас, тож не мушу це слухати.
Прем’єр досі стояв із простягнутою рукою. Ліза досі тримала течку при собі.
— Не поводьтеся як дитина. Ми ж не хочемо влаштовувати сцени на людях.
Кароль забрав течку в Лізи з рук, мить зачекав і врешті кинув її прем’єрові під ноги. Ніхто не поворухнувся, і голова Ради міністрів сам мусив нахилитися, щоб її підняти.