— Вітаю, чудове надбання, — сказав. — Залишиться в колекції?
Німець злегка посміхнувся.
— Хотів би, та боюся, це не для мене. Трохи потішуся й шукатиму хорошого покупця. Така вже доля арт-дилера, чи не так?
Кароль кивнув, демонструючи професійне розуміння. Фрей, так само як і решта світу, не мав знати, що відомий арт-дилер Кароль Бознанський не має вдома жодної картини. Ну, майже. У його кабінеті висів портрет тієї самої жінки, яка у передпокої усміхалася з пляжного килимка. Фангор[14], справді надзвичайний.
Перейшли до міщанської вітальні на обов’язкову розмову за кавою. Ритуальні нарікання на фатальний смак клієнтів, податки й аукціонні виплати, спекулянтів, що маніпулюють цінами на ринку, ліві аукціони й продиктована медіями мода, яка псує довготривалі стратегії. Словом, вдавали, що вони не є корисливими мінялами і перекупниками, якими насправді були. Кароль видавав своєю гладенькою німецькою банальні фрази, водночас оцінюючи господаря. Смішно, але щоразу, коли йшов на зустріч із німецьким колекціонером, сподівався побачити когось у стилі молодіжних фільмів з часів свого дитинства. Коричнева сорочка, застібнута під шию, тонкий пуловер з V-подібним вирізом, зачесане набік сивувате волосся й окуляри в дротяній оправі. Даґоберту Фрею було десь під сімдесят років, але до цього образу йому було дуже далеко. Елегантні чорні штиблети, цупкі штани з сірого вельвету, бавовняна сорочка кольору виварених джинсів і кашеміровий шалик теплих тонів. Доповнювало образ зібране у хвіст довгасте волосся та окуляри в червоній оправі. Дивовижно, але Фрею, як арт-дилерові, вдалося справити навіть симпатичне враження.
— Гарне у вас прізвище, пане Каролю. — Німець підморгнув йому, доливаючи всім кави.
Єжи Маєвський поїхав до Берліна тільки тому, що розмовляв німецькою. Колись навіть спостерігав за приходом ПКН «Орлен» на терени колишньої НДР, на жаль, не зовсім вдалим. Втім, про мистецтво не мав жодного уявлення і тепер вирішив долучитися до розмови, в якій врешті щось зрозумів.
— Я навіть думав, — сказав менеджер, — чи це не ваша прабабця або її сестра. Це пояснювало б ваше зацікавлення.
— Це було б прекрасно, хоча й малоймовірно, — відповів за нього Фрей, струшуючи з рук крихти від тістечка. — Тому що пані Бознанська померла в солідному віці старою панною. Раніше, на жаль для себе й на щастя для історії мистецтва, вона присвятила усю себе малярству і не помітила, коли минула пора для одруження. Натомість її єдина сестра, потенційна пратітка пана Кароля, була бездітною вар’яткою та алкоголічкою, яка наклала на себе руки.
Віце-голова Маєвський з розумінням покивав головою, намагаючись сховатися за своєю порцеляновою філіжанкою.
— Ходімо нагору й поговоримо про справи, — запропонував Фрей.
Заховане за броньованими дверима з кодовим замком приміщення нагорі мало справляти враження магічного храму мистецтва, хоч тут і не було нічого ліпшого чи ціннішого за Фридриха з коридора, а на додачу для ефекту все було перемішане з копіями великих майстрів. Крім цього, оббиті плюшевим матеріалом стіни, добре приховані камери, світло, що створювало інтимну обстановку, й атмосфера, що обіцяла нещасному дурнуватому нуворишеві, який залишав тут свій чек, можливість забрати з собою часточку елітарного світу. Разом з одним із «гітлерів», які рясно окупували — excusez le motl[15] — тутешні стіни. Кароль оглянув інтер’єр і раптово зрозумів, що щойно виграв переговори, які тільки починалися.
— Ви не повинні були собі таке дозволяти, — мало не гримнув, показуючи на стіну над каміном.
Фрей помітно здригнувся, не чекаючи такої раптової зміни тону.
— Звісно, дуже перепрошую, я не подумав. Даруйте, я обожнюю Тиціана і його учнів, тож просто повісив копію картини, яка мені дуже подобається.
— Не дуже розумію, — озвався Маєвський.
— Ця картина — це «Венера й Амур», копія Бордоне[16], оригінал висить у Національному музеї у Варшаві, — промовив Кароль, дивлячись на полотно розміром десь із метр на півтора, на якому Амур зі злостивим обличчям іде зі стрілами в бік розпростертої на покривалі Венери з апетитно великою дупкою. Що ж, Бордоне мав однозначно конкретніший смак, ніж Боттічеллі.
— Ага, але це, мабуть, не злочин — мати копію якоїсь картини. У мене в самого є «Лілії» Мане, і я їх дуже ціную.
— Звичайно, це не злочин, — відповів цього разу Фрей, поблажливо не виправляючи помилку. — Незручно вийшло, і я ще раз перепрошую. Річ у тім, що перш ніж американці передали картину Польщі, багато років її власником, який, між іншим, часто експонував її у своїй резиденції…
14
Войцех Фангор (1922–2015) — відомий польський художник, графік, різьбяр та автор плакатів.
16
Паріс Бордоне (1500–1571) — венеціанський художник; писав релігійні і міфологічні сюжети, портрети, побутові композиції.