— Зараз сама не знаю, навіщо туди йшла й вкрала. Мій Клод була такий гарний, що я не витримала. У цюпі[21] малювала собі ще один такий з дурощів, але попкарі забрали, — голос у неї посмутнішав. — Гади-попкарі не вкумарюють.
Почувши останнє речення, Лоренц здивовано підняла очі. Звісно, що гади не вкумарюють, це ж плазуни.
— Наглядачі не розуміють, — пошепки переклав Ґмітрук.
Лоренц зберігала кам’яний вираз обличчя, що ж іще їй залишалося.
Замислена шведка ненав’язливо почухала литку й коли підкотила штанину, Лоренц побачила на її кісточці щось на кшталт невеликого годинника зі штучного матеріалу без циферблата. Електронний наглядач. Ґаґатек пояснив їй, що вони не можуть собі дозволити випустити Роню з ока. Подумала тоді, що треба бути невиправним оптимістом, щоб повірити, що за допомогою шматка пластику він встереже славетну злодійку.
Теоретично вона була просто шведкою, яка влипла під час спроби вивезення Моне з познанського повіту. Прокуророві сказала, що любить імпресіоністів, але родинних грошей на жодного з них не вистачить — зрештою, це саме на них найвищі ціни на аукціонах, — а цей у Познані був найближчий і найслабше охоронявся. Щира правда, деякі сільські халупи ліпше захищені, ніж польські національні зібрання.
Лише згодом Лоренц неофіційно довідалася, що Ліза Тольґфорс — це, можливо, Роня. Фантомас у спідниці, таємнича злодійка, якій приписували найзухваліші крадіжки останніх років. Та, яка одержала своє прізвисько після крадіжки картини Сезанна з музею Ешмола в Оксфорді; тоді у порожню раму вклеїла ілюстрацію з книжки Астрід Ліндґрен «Роня, донька розбійника». На малюнку дівчинка йде темним лісом, несучи на спині невеличкий клунок. Що це мало означати? Ніхто не знав, але цього вистачило, щоб дати таємничій злодійці прізвисько Роня.
Це був хитрий хід у новорічну ніч 31 грудня 1999 року. Усі святкували прихід нового міленіуму, до чергування нікому не було охоти, море феєрверків надійно глушило всі підозрілі шуми. Такої ночі ніхто не виглядає підозрілим, замаскованій злодійці щонайбільше можуть запропонувати келишок шампанського, навіть якщо вона несе під пахвою Сезанна.
Під час акції в Ріо-де-Жанейро ніхто не залишив картинки, але modus operandi був надзвичайно схожий. Був лютий 2006 року, і цього разу скористалися рейвахом під час карнавалу в Ріо, щоб винести безцінні твори вартістю кількадесят мільйонів доларів. І знову імпресіоністи: Моне і Матісс. Плюс Пікассо і Далі. Карнавальна процесія проходила під вікнами музею, злодій чи злодії могли просто з вікон вискочити на танцювальні платформи й махати картинами, як віялами, ніхто б на них не звернув уваги.
Потім Цюріх у 2008 році, Колекція Фонду Еміля Бюрле — знову Сезанн. І знову Моне. І Деґа.
Далі Париж у 2010 році, Міський музей сучасного мистецтва — Матісс і Браге.
Потім Роттердам у 2011 році, Кюнстгал — знову Моне і Матісс. І ще Ґоґен.
А потім Познань. І знову Моне. «Мій Клод». І провал.
Питання: провалилася примхлива шведка, якій припала до смаку картина в польському музеї, чи королева мистецьких злодіїв, яка протягом останнього десятиліття винесла з музеїв імпресіоністів на загальну суму близько мільярда доларів?
Ґаґатек стверджував останнє. З точки зору Лоренц, це була добра звістка. Вона просто покаже їй місце, де висить Рафаель, і зачекає в найближчій кав’ярні, поки та повернеться з пакунком.
— Вдалося! — сказав Кароль, показуючи на готове обладнання.
Ніхто милосердно цього не прокоментував.
Було вже пізно, закінчився ведлівський[22] тортик, усі лампи було вимкнуто, і єдиним джерелом світла, яке видобувало з темряви обличчя четвірки, що сиділа за столом, був висвітлений на стіні юнак, легковажно прикритий хутряною накидкою. Ніхто не звернув уваги на те, що він дивиться поверх їхніх голів на спокусливу красуню Вичулковського, ледь помітно усміхаючись до неї.
— Ми ж усі дивилися «Рядового Раяна»[23], безнадійну подорож по єдиного вцілілого сина родини, правда? — Після такого вступу всі подивились на Зоф’ю Лоренц з легкою підозрою. — Я думаю про це подібним чином. Не всім має подобатися наше завдання, спосіб його виконання, не всі б зголосилися на таку місію добровольцями, — суворим тоном вела далі Зоф’я Лоренц. — Але я б хотіла, щоб ви знали, в ім’я чого ми це робимо. Бо, повірте мені, це не тільки плями на дошці. Цей хлопець, — Лоренц тільки подумки дозволяла собі називати Юнака[24]«негідником», — бачив більше, ніж мусив, був свідком драматичних подій, довіреним секретів, другом видатних і в’язнем негідників. Ми не рятуємо кольорові плями на шматку дерева. Ми рятуємо останнього в’язня двадцятого століття, головного свідка історії. Розумієте?
23
«Врятувати рядового Раяна» — фільм Стівена Спілберга (СІЛА, 1998), відзначений п’ятьма «Оскарами».
24
Юнак — центральна постать картини Рафаеля «Портрет Юнака». Далі за текстом — просто Юнак.