Під час подій 1708–1709 років і поразки шведсько — українських військ під Полтавою Пилип Орлик залишився на боці Мазепи. Разом з гетьманом він відступив на територію Османської імперії, до молдавського міста Бендери, і до останнього був опорою хворого гетьмана. Після смерті Івана Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому в Україні Петром І, вибір козацтва упав на Пилипа Орлика. Його було обрано на посаду правобережного гетьмана 5 квітня 1710 року. У день виборів Орлик проголосив державну Конституцію, яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». Саме на цій козацькій Конституції, яка стала безпрецедентним кроком на шляху розбудови української державності, хотілось би зупинитись детальніше.
Головною ідеєю створеного гетьманом Пилипом Орликом документа була повна незалежність України від Варшави та Москви, причому кордон із Польщею проходив по річці Случ, як було й за гетьманування Богдана Хмельницького. Крім визначення території Української держави, Конституція Пилипа Орлика визначала права усіх верств населення України. Окремим пунктом вона встановлювала незалежний статус Запорозької Січі від Речі Посполитої та Московського царства.
Згідно зі статтями Конституції, гетьмана призначав глава Української держави. Але він не мав статусу одноосібного лідера. Віддаючи належне традиціям козацького самоврядування, Конституція визначала, що паралельно з гетьманом мала діяти Генеральна старшинська рада. Завданням ради було певною мірою обмежити владу гетьмана та врегулювати його відносини з народом.
Без сумніву, створена Орликом модель суспільного ладу на багато років випередила свій час. Крім старшини, до Генеральної ради мали увійти вповноважені представники від кожного полку, тобто речники тієї самої козацької сіроми, яка, власне, й була простим народом. Державна скарбниця відділялася від гетьманської, а на утримання гетьмана виділялися чітко визначені відокремлені землі та цільові кошти. Продовжуючи у руслі принципів козацької демократії, Конституція визначала, що полковники та сотники Війська Запорозького мали обиратися демократично — вільними голосами козаків полку чи сотні. Гетьман зобов'язувався стежити за справедливим розподілом коштів і збиранням державних податків, що їх сплачували невійськові верстви населення, тобто козацькі підпомічники, селяни, міщани і купецтво.
Далі у тексті Конституції пояснювалися причини того, чому Україна має намір розірвати стосунки з Московським царством і прийняти протекцію Швеції. Щодо цього у статтях Пилипа Орлика було зазначено: «бажаючи звільнити козацький народ із тяжкої неволі й повернути до первісної свободи, Бог висунув оборонцем православ'я Богдана Хмельницького, давши йому для підтримки шведського короля й зброю Кримської держави. Хмельницький добровільно прийняв протекторат московських царів, плекаючи надію, що вони дотримають обіцянки берегти право і вольності України, викладені в договорах і статтях».
Слід наголосити на тому, що у багатьох сучасних публікаціях Конституцію гетьмана Пилипа Орлика називають першою конституцією у світовій історії. І хоч таке твердження видається вельми сумнівним, неможливо відкидати той факт, що багато з викладеного у її преамбулі і шістнадцяти статтях цього унікального маніфесту могло стати для України справжнім політичним проривом. Необхідно також зазначити, що такі впливові держави, як Шведське королівство і Османська імперія, одразу ж визнали українську Конституцію Пилипа Орлика. Цього, звичайно, не зробив російський уряд.
Не дивлячись на опір Московського царства, Орлик дедалі ширше розгортав роботу в обраному напрямку. Продовжуючи справу, розпочату гетьманом Іваном Мазепою, Пилип Орлик уклав союзну угоду зі Швецією та Кримським ханством, а також доклав максимум зусиль до того, щоб 20 листопада 1710 року Османська імперія оголосила Московському царству війну, про яку ми вже побіжно згадували, висвітлюючи становище Запорозької Січі після полтавської поразки. І, звичайно, одразу ж після підписання таких угод Орлик потрапив до списку гетьманів — зрадників, що його Москва вела ще від Івана Виговського, не в силі прийняти ту думку, що Гетьманщина не зраджує її, а лише виборює власну незалежність. Навесні 1711 року Пилип Орлик на чолі шістнадцятитисячного війська, підсиленого невеликим загоном татарської кінноти, розпочав наступ на Правобережну Україну.
Українське населення радо вітало козаків гетьмана Орлика. Майже всі міста й містечка, повз які пролягав шлях його корпусу, здавалися без бою, демонструючи лояльність і згоду стати підданими гетьмана. Правобережні полки один за одним визнавали владу Пилипа Орлика і переходили на його бік. Зовсім так, як колись, напередодні Жовтих Вод, поспішали до Хмельницького реєстровці, що їх вів на згубу гетьману Стефан Потоцький. Водночас на Лівобережжі теж розпочалися масові народні виступи проти московських воєвод і урядників.