Впровадження колезької системи управління в Україні ґрунтувалося на дуже непевних правових аргументах. Їхня прозорість була очевидною як для імператорської влади Росії, так і для української козацької старшини. Намагаючись компенсувати відсутність правових підстав для реформування державного ладу Гетьманщини, Петро І під час заснування Малоросійської колегії та на початку її функціонування звернув особливу увагу на демагогію і ті самі інструкції, щоб «обид не делали и лишнего с них не требовали». Втім, демагогія не допомогла, і російські війська та урядовці, які перебували в Україні, дедалі гостріше відчували наслідки невдоволення козацтва своєю поведінкою. Такі негативні настрої населення України були добре відомі царському ставленику Федору Протасьєву, а також першому управителю Малоросійської колегії бригадиру Вельямінову, які своєчасно інформували про них імператора Петра І. Але, раз скасувавши гетьманську посаду, Петро І не поспішав відновлювати її. Він добре розумів, що в такий спосіб неодмінно зменшить свій вплив на українські справи.
Втім, тут у перебіг подій втрутилась сама доля, даючи Гетьманщині ще один ілюзорний шанс відстояти і зберегти автономність під натиском Російської імперії. Таким шансом стала смерть Петра І та сходження на престол у Санкт — Петербурзі його послідовниці, яка дещо послабила лещата, що немилосердно здавлювали Україну.
Відомо, що впродовж останніх років царювання Петро І нездужав, причиною чого, імовірно, слугувала нирковокам'яна хвороба. Влітку 1724 року хвороба імператора загострилась. У вересні він почувався ліпше, але за деякий час напади повернулися. У жовтні Петро І, всупереч порадам свого лейб — медика Блюментроста, вирушив спостерігати за роботою на будівництві Ладозького каналу. Під час цієї поїздки Петру І довелося, стоячи до пояса у крижаній воді, рятувати бот із солдатами, що сів на мілину. Напади хвороби посилилися, але Петро І, не звертаючи уваги на них, і надалі займався державними справами. 17 січня 1725 року йому стало настільки погано, що він розпорядився поставити в сусідню зі своєю спальнею кімнату похідну церкву, а 22 січня сповідався, готуючись до того, що мало статися. Близько шостої години ранку 28 січня (8 лютого) 1725 року Петро І помер. Він був похований у соборі Петропавлівської фортеці в Санкт — Петербурзі.
Наступниця першого російського імператора, його дружина Катерина, яка відома також під ім'ям Марти Скавронської, знайома нам значно менше, аніж її чоловік. Однак мусимо відзначити, що саме рокам її правління завдячує Україна певною «відлигою» в державній політиці Російської імперії щодо українського питання. Це послаблення врешті—решт і зумовило скасування Першої Малоросійської колегії й відродження Гетьманату.
У російську історичну науку імператриця Катерина І увійшла як не надто вправна правителька. Ось як розповідає про неї відомий російський історик С. Соловйов: «При Петрі вона світила не власним світлом, але запозиченим від великої людини, для якої вона була супутницею; їй вистачало уміння тримати себе на відомій висоті, виявляти увагу і співчуття до руху, що відбувався біля неї; вона була посвячена в усі таємниці, секрети особистих стосунків оточення, її становище, страх за майбутнє тримали її розумові й етичні сили в постійній і сильній напрузі. Але в'юнка рослина досягала висоти завдяки лише тому велетневі лісів, навколо якого обвивалася; велетень убитий — і слабка рослина розстелилася по землі. Катерина зберегла знання осіб і стосунків між ними, зберегла звичку пробиратися між цими стосунками; але в неї не було ні належної уваги до справ, особливо внутрішніх, і їх подробиць, ні здатності почину і напряму». В Росії імператрицю запам'ятали і як людину, яка більше цікавилася прийомами і різноманітними світськими заходами, аніж керуванням велетенською імперією. Напевне, саме тому оточення Катерини І, і передусім Олександр Меншиков, використало роки її царювання для того, щоб збільшити власний вплив на політику Росії.
Павло Полуботок і його спроби
відродити гетьманщину
Удар, нанесений українській державності створенням у Глухові Першої Малоросійської колегії, навряд чи можна недооцінити з точки зору згубного для України процесу російської колонізації. Однак після заснування колегії козацька старшина не припинила спроби зменшити вплив Санкт — Петербурга на українську політику. І серед її представників, які не змирилися з таким приниженим становищем, можемо відзначити насамперед наказного гетьмана Павла Полуботка.