Джо Холдеман
БЕЗКІНЕЧНА ВІЙНА
© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
ЧАСТИНА ПЕРША
РЯДОВИЙ МАНДЕЛА
(1997–2007 рр. н. е.)
ГЛАВА 1
— На сьогоднішньому вечірньому занятті ми покажемо вам вісім способів безшумно вбити людину.
Сержант-інструктор, який проводив заняття, виглядав років на п'ять старше за мене. Отже, якщо йому і доводилося вбивати в бою, безшумно або навпаки, то тільки будучи ще дитиною.
Я вже був ознайомлений з вісімдесятьма способами вбити людину, хоч переважна більшість з них були досить гучними. Я сів прямо, надав обличчю виразу ввічливої уваги і заснув з розплющеними очима. Те ж саме зробили майже всі інші. Ми вже знали, що нічого справді цінного на вечірніх заняттях не дають.
Розбудив мене проектор, який включився і я переглянув коротку навчальну стрічку, яка ілюструвала «вісім безшумних способів». Частина акторів, ймовірно, була із злочинців-мозкостерів, тому що їх вбивали справді.
Після фільму якась дівчина з першого ряду підняла руку. Сержант кивнув їй, і вона піднялася, щоб поставити запитання. Симпатична, хоча шия і плечі трохи заширокі. Це від постійного тягання важкого речового мішка, чим ми займалися останню пару місяців.
— Сер, — сказала вона, ми повинні були звертатися до сержантів тільки через «сер», поки не пройдемо навчання. — Більшість цих способів, вони, — як мені здається, — ну, виглядають просто безглуздо.
— Наприклад?
— Ну ось це — удар в область нирок саперною лопаткою. Невже ми дійсно можемо опинитися в ситуації, коли у нас не буде під рукою ножа або іншої зброї? І чому саме в нирки, чому б просто не розкроїти злочинцеві голову?
— На голові у нього може бути каска, — резонно замітав сержант.
— Але ж у тельціан, мабуть, взагалі немає ніяких нирок!
— Ймовірно, — зітхнув інструктор. Йшов лише 1997-й, і ніхто ще не бачив живого тельціанина або хоча б його останків розміром більше хромосоми. — Але хімічно їх тіла подібні з нашими, тому ми припускаємо, що і анатомічно це схожі на людину істоти. І у них повинні бути вразливі місця. Їх вам ще доведеться знайти. Не забувайте, — він тицьнув пальцем у бік екрану, — що ці вісім смертників отримали свою смерть заради вашої користі, щоб ви могли знайти спосіб убити тельціанина — все одно, за допомогою ручного лазера чи точильного бруска.
Дівчина опустилася на місце, але відповідь сержанта її, судячи з усього, не дуже задовольнила.
— Будуть ще питання?
Але піднятих рук більше не було.
— О'кей. Струнко!
Ми прийняли більш — менш вертикальне положення. Сержант очікуюче дивився на нас.
— Так-розтак вас, сер! — Почувся звичайний втомлений хор.
— Голосніше!
— Так-розтак вас, сер! — Ще один убогий армійський винахід для підняття нашого духу.
— Уже краще. Не забудьте, завтра на світанку маневри. Сніданок о третій тридцять, побудова — о четвертій нуль — нуль. Хто буде спійманий в мішку після трьох сорока — втратить нашивку. Розійдись.
Я затягнув «блискавку» на комбінезоні і покрокував через засніжений плац в кімнату відпочинку, щоб випити чашку сої і покурити. Мені завжди вистачало п'яти-шести годин сну, але тільки в ній я міг побути сам по собі і хоч на кілька хвилин забути про армію. У кімнаті відпочинку я деякий час дивився інфо. Ще один корабель накрився в секторі Альдебарана. Це, вважай, чотири роки тому. Готується флот для удару у відповідь, причому потрібно ще чотири роки, поки вони туди доберуться. За цей час тельціани міцно засядуть на всіх вхідних планетах.
У казарменому бараці, коли я туди повернувся, всі вже залізли в спальні мішки і основне освітлення вже було вимкнене. Вся наша чесна компанія досі остаточно не оговталася після двотижневого навчального циклу на Місяці. Я запхав комбінезон в шафку, звірився зі списком і виявив, що мені випало на сьогодні місце № 31. Прокляття, прямо під нагрівачем!
Я як міг тихо пробрався по залу, намагаючись не розбудити сусіда. Хто це був, я не бачив, але і значення це ні найменшого не мало. Я шмигнув під ковдру.
— Щось пізно ти, Мандела, — позіхнули на сусідньому ліжку. Це була Роджерс.
— Вибач, я не хотів тебе будити, — прошепотів я.
— Не страшно, — вона підкотилася до мене і обхопила, притискаючись. Вона була тепла і в міру податлива.
Я провів рукою по її стегну, сподіваючись, що це був тільки жест братської ласки.