— Ну, я збиралася, по правді, домовитися з Джефом.
— Тоді поквапся. Він, по-моєму, бажає Міеджіму.
— Чому б і ні? Її тут усі обожнюють.
— Не знаю. Напевно, нам варто було би поберегти сили. Все таки три дні без…
— Ну ж бо, перестань. — Я легенько почухав її руку. — Ми ж від самої Міссурі не були сусідами. А раптом я встиг навчитися чогось нового?
— Можливо. — Вона лукаво схилила голову в мою сторону. — Згодна.
Насправді дещо нове дізналася якраз вона. Новий фокус називався «французький штопор». Вона так і не сказала, хто її навчив. Я був би радий потиснути йому руку. Потім, коли до мене повернулася би сила.
ГЛАВА 8
Два тижні тренувань на базі «Майамі» коштували нам зрештою одинадцять життів. Дванадцять, якщо вважати Далквіса. Провести залишок життя на Хароні без руки і обох ніг — ненабагато краще смерті. Фостер загинув під обвалом, а у Фріленда щось відмовило у боєкостюмі, і він замерз раніше, ніж ми встигли втягти його в приміщення. Усіх інших із загиблих я знав не дуже добре. Але легше від цього не ставало. Смерть товаришів, схоже, більше лякала нас, ніж змушувала бути обережніше.
І ось ми на тіньовій стороні. Флаєр перевіз нас групами по двадцять чоловік і висадив біля звалених в купу обладнання та будматеріалів. Хтось розсудливо розташував їх на самій середині калюжі з гелію.
Щоб витягнути матеріали, нам довелося використовувати захвати-кішки. Вбрід пускатися було нерозсудливо, гелій розтікався по поверхні костюма, повз вгору, і до того ж не можна було дізнатися, що на дні: варто було ступити на водневий лід — і вашому щастю приходив кінець.
Я запропонував випарувати калюжу спільним вогнем лазерів, але десять хвилин концентрованого вогню не знизили рівень гелію в значній мірі. Він не хотів кипіти. Гелій занадто «текучий», тому випаровування могло мати місце тільки рівномірно по всій поверхні. Ніяких гарячих точок, ніяких бульбашок.
Ліхтарі нам використовувати заборонили, щоб «уникнути виявлення». Світла зірок цілком вистачало, якщо поставити відеоконвертор на третю або четверту сходинку посилення, але кожен ступінь означав втрату чіткості. При четвертій — пейзаж здавався поганою одноколірною гравюрою, і можна було прочитати ім'я на шоломах людей, тільки якщо стояти впритул.
Втім, нічого особливо цікавого навколо не спостерігалося. Малося з півдюжини середнього розміру метеоритних кратерів (майже врівень з краями заповнених гелієм), а на горизонті визирали якісь карликові гори. За консистенцією перемороженний грунт нагадував заледенілу павутину — на кожному кроці нога заглиблювалася в нього на півдюйма, разом з хрускотом. Моторошно набридало.
Майже весь день ми витратили на витягування наших матеріалів з калюжі гелію. Спали по черзі — стоячи, сидячи або лежачи на животі. Жодна з цих позицій не була мені до смаку, тому я не міг дочекатися закінчення складання бункера.
Ми не могли будувати бункер у ямі — він наповнився би гелієм. Отже, спершу потрібно було влаштувати спеціальну ізолюючу платформу, такий собі тришаровий бутерброд з пермопласту.
Я був підвищений тимчасово в капрали і командував групою з десяти чоловік. Ми переносили пермопластові листи — дві людини легко справлялися з таким листом, — коли один з моїх людей послизнувся і впав на спину.
— Прокляття, Сінгер, дивися під ноги. Саме таким ось способом вже вирушили на той світ пара людей.
— Пробачте, капрал. Я спіткнувся. Зачепився за щось.
— Дивись все ж. — Він благополучно піднявся на ноги і разом з напарником потягнув лист далі, потім повернувся за новим.
Я не забував поглядати за Сінгером. Через кілька хвилин він явно почав похитуватися, що не так-то просто в наших кибернетизированих обладунках.
— Сінгер! Коли віднесеш плиту, підійди до мене.
— О'кей. — Покінчивши із завданням, він підійшов.
— Дай-но я гляну на твої індикатори.
Я відкрив кришку на грудях його костюма, де знаходився медичний монітор. Температура тіла була на два градуси вище нормальної, частота пульсу і кров'яний тиск теж показували підвищені цифри. Але не до червоних секторів, втім.
— Погано себе почуваєш?
— Чорт, Мандела, я в нормі, просто втомився. Тому мені злегка не по собі.
Я викликав нашого доктора:
— Док, тут Мандела. Підскочте до нас на хвилину.
— А де ви? — Я помахав йому, і він попрямував до нас в обхід калюжі.