Присутність сержанта і капітана нічого в принципі не змінювало, ми як і раніше могли покладатися тільки на себе, офіцери тільки спостерігали.
Після того як була споруджена ізолююча платформа, треба було всього двадцять чотири години, щоб добудувати бункер. Це була сіра, довгаста будова, деяку різноманітність в обриси вносили вікна і півкругла поверхня вхідного шлюзу. На даху був встановлений в шарнірному гнізді гігаватний лазер. Оператор, якщо хочете, то «гармаш», повинен був сидіти у своєму кріслі і тримати спуски в кожній руці. Поки він тримає спуски, лазер не стрілятиме. Якщо він випустить їх, лазер автоматично націлюватиметься на будь-який рухомий об'єкт в полі видимості і відкриє вогонь. Попереднє виявлення об'єкта і прицілювання проводилися за допомогою антени кілометрової висоти, що піднімалася за бункером.
Тільки така система могла виявитися дійсно ефективною, враховуючи близький горизонт і повільні людські рефлекси. Повністю покластися на автоматику було неможливо, тому що, теоретично, могли наближатися і не ворожі кораблі.
Керуючий прицілюванням і вогнем комп'ютер міг впоратися з дванадцятьма цілями, що з'явилися одночасно, і вразити їх всі за півсекунди (перший постріл — по найбільшій цілі).
Установку частково прикривав від ворожого вогню ефективний термовідбивний екран. Незахищеним залишався тільки оператор. Вісімдесят чоловік в бункері, один — на даху, прикриває інших. Улюблена армією арифметика.
По завершенні будівництва бункеру половина нашого складу постійно перебувала всередині, по черзі чергуючи біля лазера, в той час як інші йшли на польові заняття.
Приблизно в чотирьох «кидках» від бункера знаходилося велике «озеро» замерзлого водню. Одне з наших занять — з найбільш важливих — було віддано тренуванню вміння пересуватися по цій небезпечній речовині.
Все виявилося досить просто. Якщо стояти на водневому льоду неможливо, то опускайтеся на живіт і ковзайте.
Якщо хто-небудь може дати вам первинний поштовх, то зі стартом немає проблем. В іншому випадку вам доводилося сукати ногами і руками, повільно просуваючись вперед серією невеликих підстрибувань. Набравши швидкість, ви продовжували рухатися, поки не виїжджали за межі «льоду». Напрямок ковзання можна було в деякій мірі змінювати, гальмуючи ногою чи рукою з відповідної сторони. Але повністю зупинитися таким чином було неможливо. Тому розсудливо було занадто не розганятися і, прибуваючи в кінцевий пункт, не давати шолому поглинути всю енергію гальмування.
Ми повторили вже знайому по сонячній стороні програму навчання: стрільба, робота з вибухівкою, навчальні атаки. Ми також через нерегулярні проміжки часу запускали робоснаряди у бік бункера. Таким чином, десять чи п'ятнадцять разів на день «оператор-гармаш» демонстрував своє мистецтво запускати лазер, ледь загорявся попереджуючий індикатор. Я теж відчергував свої чотири години, як і всі інші, спершу хвилювався, але тільки до першої атаки, коли я зрозумів, що нічого особливого тут немає. Спалахнув індикатор, я опустив важелі, комп'ютер націлив гармату, і ледь-ледь снаряд з'явився над горизонтом… «Дзень»!.. Райдужний спалах, бризки розплавленого металу. Загалом, нічого особливого. Таким чином, ніхто з нас не турбувався щодо майбутнього «випускного іспиту», розсудивши, що нічого нового нам не запропонують.
Базу «Майамі» атакували на тридцятий день, вистріливши одночасно два снаряди з протилежних точок горизонту, приблизно на сорока кілометрах на секунду. Лазер випарував першу ціль без зусиль, але другий снаряд знаходився вже у восьми кілометрах від бункера, коли його дістав промінь. Я по чистій випадковості дивився в бік бункера, коли це почалося, інакше нічого би і не помітив.
Вибух другого снаряда послав потік розпечених осколків прямо в бік бункера. У будівлю потрапило одинадцять з них, і ось, як потім вдалося встановити, що сталося: першою жертвою стала Міеджіма, загальна улюблениця Міеджіма. Її вдарило в спину і в голову, вона померла миттєво. Повітря вийшло крізь пробоїни, зник тиск, установка життєзабезпечення пішла в рознос. Фрідман стояв якраз перед основним розтрубом кондиціонера, і потік повітря кинув його на протилежну стіну з такою силою, що він втратив свідомість. Він помер від задухи раніше, ніж його встигли вкласти в костюм.
Всі інші змогли, долаючи повітряний вихор, дістатися до своїх боєкостюмів, але костюм у Гарсії виявився пробитим і нічим йому не допоміг.
До того часу, коли ми дісталися до бункера, вони вже вимкнули СЖБ і заварювали пробоїни в стінах. Якийсь хлопець намагався прибрати з підлоги невпізнанну масу, яка колись була Міеджімою. Його душили напади нудоти і сльози. Гарсію і Фрідмана вже винесли назовні, щоб поховати. Капітан сам очолював групу ремонтників. Сержант Кортес відвів схлипуючого хлопця в кут і сам зайнявся збиранням останків Міеджіми. Він нікому не наказав допомогти, і ніхто добровільно не зголосився.