Естелла перевірила вміст своєї сумки.
— Ні, тільки одноразова ампула… ага, є обмежена доза з м'язовим дилятором.
— Відмінно, якщо тиск підскочить, вводи.
— Буду давати їй разом з дилятором по два кубики за один раз.
— Зійде. Все не дуже, але… Якщо ти ще не дуже втомилася, може, будеш мені асистувати?
— Буду.
Док Уільсон кивнув і зник. Естелла почала витирати живіт Мерігей ізопропиловим спиртом. У нього був холодний, чистий запах.
— Їй вводили «антишок»?
— Так, — сказав я. — Хвилин десять тому.
— Ага. Ось чого док турбувався… ні, ти все правильно зробив. Але до складу «антишоку» входить вазоконстріктор. П'ять кубиків зверху — цього може виявитися занадто багато. — Вона продовжувала змивати засохлу кров, кожну хвилину поглядаючи на індикатор тиску. — Ця дівчин… тобто Мерігей, вона твій постійний партнер?
— Так.
— Мерігей — твій постійний партнер? — Вся Мерігей була покрита запеченою кров'ю, на щоках патьоки, там, де я намагався утерти сльози. Напевно, тільки лікар або жінка могли під усім цим побачити красу.
Мерігей перестала плакати і лежала з міцно заплющеними очима, висмоктуючи останні залишки води з паперового рушника.
— Можна дати їй ще води?
— Так, але тільки так само, як і в перший раз. Трохи.
Я пішов у роздягальню, там була вода і паперові рушники. Пари етиленгліколю встигли до цього часу розвіятися, і тепер я відчував запах повітря. Тривожний запах. Злегка тягнуло машинним маслом і перегрітим металом, ніби у майстерні. Напевно, перевантажили кондиціонер, подумав я. Те ж саме трапилося при першому випробуванні оболонок.
Мерігей взяла мокрий рушник, не відкриваючи очей.
— Ви думаєте залишитися разом, коли повернетеся на Землю?
— Напевно. Якщо повернемося… Попереду ще кампанія.
— Нічого більше не буде, — байдуже сказала Естелла. — Ти, виходить, нічого ще не чув?
— Про що ти?
— Ти знаєш, що корабель отримав пошкодження?
— Попадання? Як же ми тоді всі вціліли?
— Так. — Естелла знову почала витирати кров. — Чотири протиперевантажувальні камери. Камера зброярів і збройна. Тепер у нас жодного боєкостюма… а в одній білизні багато не повоюєш.
— Що… чотири камери… а люди?
— Ніхто не вижив. Тридцять чоловік.
— Хто саме?
— Весь третій взвод. І паркове відділення другого взводу.
Аль-Садат, Русья, Маковелл, Вагулеко.
— Боже мій.
— Тридцять убитих, і вони навіть не зрозуміли, як це вийшло. І досі ніхто не розуміє. Але може повторитися кожну хвилину.
— Так це була не ракета?
— Ні, ми перехопили всі їх снаряди. І покінчили з їх крейсером теж. Жоден індикатор нічого не показував. Просто — бамм! І третина корабля провалилася в пекло. Добре, що не двигун, і не СЖБ.
Але я ледве її чув. Пенворд, Омайдерс, Крістін і Фріда. Всі мертві. Я немов онімів.
Естелла витягла з сумки небезпечну бритву і тюбик гелевої пасти.
— Будь джентльменом, не дивися. А, ось що. — Вона змочила шматок марлі спиртом і подала мені. — Зроби добру справу, витри їй обличчя.
Я почав витирати.
— Як приємно. Що ти робиш? — Запитала Мерігей, не відкриваючи очей.
— Намагаюся бути справжнім джентльменом. І зробити добру справу…
— Весь персонал, увага! Весь персонал! — У камері не було інтеркома, але у відкриті двері все було добре чути. Інтерком знаходився в роздягальні. — Весь персонал шостого ешелону і вище, окрім безпосередньо задіяних в аварійних роботах і наданні медичної допомоги, повинен з'явитися в центральний хол.
— Я повинен йти, Мерігей.
Вона нічого не сказала. Напевно, вона навіть не чула оголошення.
— Естелла. — Я повернувся до Гармонії, чорт з ним, з джентльменом: — Ти мені…
— Так, я відразу тобі повідомлю, як тільки можна буде щось сказати напевно.
— Добре. Спасибі.
— Все буде в порядку. — Але обличчя у неї було заклопотане і невеселе. — Тепер іди, — м'яко додала вона.
Коли я вибрався в коридор, інтерком почав повторювати оголошення вже вчетверте. У повітрі відчувався якийсь новий запах, але я і знати не хотів, що це було.
ГЛАВА 5
На півдорозі до центрального холу я раптом зрозумів, що вигляд у мене кошмарний, і пірнув у ближню роздягальню поруч з кімнатою відпочинку флотського персоналу. Рядовий Камехамелла квапливо розчісувала волосся щіткою.
— Вільям! Що з тобою сталося?
— Нічого. — Я пустив воду і глянув у дзеркало. Все обличчя в засохлій крові, і куртка теж. — Це Мерігей, капрал, її оболонка… Очевидно, утворилася складка..