Насправді ж при такому співвідношенні сил — 600 проти 42 — вони могли б входити у поле з камінням замість списів і щитів і закидати нас, як кажуть, шапками.
Якщо вони тільки вже були знайомі зі стазис-полем. Ми чекали кілька годин. І навіть почали вже нудьгувати, наскільки взагалі це можливо в очікуванні смерті. Поговорити не можна, дивитися немає на що, крім сірої стіни купола, сірого снігу, сірого корпусу шлюпки й одноманітно сірих солдатів.
Деякі, ще зацікавлені боєм, стежили за нижнім краєм купола, чекаючи появи противника. Тому ми ще кілька секунд не могли збагнути, що відбувається, коли почалася атака. Хмара дротиків пронизала стінку купола, прямуючи точно до його центру.
Щити були досить великі і прикривали людини майже повністю, варто було лише присісти. Ті, хто в цей момент повернувся спиною до місця атаки або дрімав, могли сподіватися тільки на удачу — попередити їх не було можливості.
Нам пощастило, ми втратили лише п'ятьох. У тому числі одного лучника, Шубіка. Я підняв його лук, ми очікували негайної атаки самих тельціан.
Вони ж не поспішали. Через півгодини я пройшов уздовж ланцюжка солдатів і жестами пояснив, що в разі нападу кожен повинен підштовхнути стоячого праворуч.
Саме це врятувало мені життя. Друга хмара дротиків з'явилася з іншого боку кілька годин потому. Я відчув поштовх, штовхнув сусіда праворуч, обернувся і побачив, як летять дротики. Я ледве встиг прикритися щитом. Поклавши на сніг лук, я почав витягувати застряглі в ньому дротики, коли почалася справжня атака.
Це було неймовірне, моторошне видовище. Близько трьохсот тельціан одночасно увійшли в купол, плечем до плеча, взявши нас у кільце. Вони крокували вперед, у кожного був круглий щит, який ледь прикривав його масивні груди. Вони метали дротики. Я поставив щит вертикально перед собою, біля нижнього краю було спеціальне ребро, і, випустивши першу стрілу, зрозумів, що у нас є шанс. Стріла вдарила тельціаніна в центр щита, пробила його наскрізь і пронизала ізоляцію його костюма.
Це було побиття. Дротики ніякої шкоди нам не завдавали, хоча коли один з них проплив у мене над головою, з'явившись з-за спини, по шкірі пробігли мурашки.
Двадцятьма стрілами я вбив двадцять тельціан. Коли скінчилися стріли, я спробував кидати їх же дротики, але тельціанські щити виявилися непроникними для їх наконечників.
Половину тельціан ми знищили стрілами та списами перш, ніж вони підібралися до нас на відстань рукопашного бою. Я витягнув шпагу і приготувався. Їх все ще було в три рази більше, ніж нас.
Коли до тельціан залишилося метрів десять, в бій вступили метальники ножів-чакр. Хоча летячий диск ножа легко було помітити і йому було потрібно півсекунди, щоб покрити відстань до шеренг противника, більшість тельціан спробувало закритися щитами. Важкі, гострі, як бритва, ножі пробивали щити немов картонки.
У рукопашну першими вступили паличники. Палиця досягала двох метрів у довжину, на її кінці малося двосічне лезо. Але з ними Тельціани розправилися холоднокровно — вони просто хапалися за лезо і вмирали. Поки людина намагався вирвати палицю з мертвої хватки трупа, другий тельціанин, озброєний метрової довжини ятаганом, робив крок вперед і вбивав його.
Крім ятаганів, у них було щось на зразок гумового ласо — еластичний шнур з шматком колючого дроту на кінці і вантажем для метання. Це була небезпечна зброя, тому що якщо кидаючий промахувався, еластичний шнур тягнув вантаж і дріт назад і прикінчував його. Але тельціани кидали ці штуки дуже влучно, цілячись по незахищених щитами ногах і щиколотках. Ставши спина до спини з рядовим Еріксоном, ми примудрилися залишитися в живих ще на кілька хвилин. Коли від тельціан залишилося дюжини дві, вони просто повернулися кругом і помарширували назад. Ми покидали їм услід дротики, вбили ще трьох, але переслідувати не наважилися.
Нас залишалося двадцять вісім. Убитих тельціан було разів у десять більше, але радіти було нічому. Вони можуть повторити все спочатку, зі свіженькими трьома сотнями.
Ми зібрали розкидані тут і там стріли і списи і знову зайняли кругову оборону навколо шлюпки. Я зайнявся рахунком: Чарлі і Діана ще були живі (Холлібоу стала жертвою своєї палиці), крім того, ще два офіцери з допоміжного персоналу, Вілбера і Шідховська. Рудковський примудрився вціліти, а Орбан потрапив під дротик.
Через добу почало здаватися, що ворог вирішив взяти нас змором, а не повторювати атаки. Хоча продовжували час від часу з'являтися дротики, але вже не роєм, а по два або по три. З різних точок і під різними кутами. Постійно бути насторожі ми не могли, кожні три-чотири години хтось гинув.