– І ти хочеш стати новим царем, — здогадався Селкірк. Йому відповіло колективне і схвальне мекання "Когутів". Наступного дня Селкірк заглибився в Старий Завіт; він читав його з самого початку, як ніколи раніше не читав. Помітивши це, Когут 1 пробурмотів:
– Шкода, що ти не можеш прочитати нашу священну книгу, але якщо хочеш, ми про неї розповімо.
– Ваша священна книга? То ви маєте…
– Маємо. Вона називається "Трава" і є основою всієї діяльності "Когутів". Її написав старий козел із південного заходу острова, наш патріарх, нині покійний.
– Отже, у вас є релігія і священики?
– Вони є, але я мав на увазі не це. Я використав слово "священна" стосовно нашого кодексу, як метафору. Але якщо ти вже торкнувся того, що ви називаєте релігією, то я тобі поясню. Наше стадо поклоняється Дереву зі Смачною Корою, і цей культ має своїх опікунів, які є чимось на зразок ваших священиків. Їх називають Опікунами Кори. Це каста дурнів і дурисвітів, яка заволоділа темним розумом значної частини стада. Один із них навіть розпоряджається поряд з козиним правителем, але решта козиних сановників ненавидять негідника, тому його дні полічені. Нас це влаштовує, нехай вовки їдять один одного, ми почекаємо слушного моменту. Дні царя також пораховані, я намагаюся, щоб цих днів було якомога менше.
– Як ти стараєшся? Ти втік звідти!
– Ми відправляємо туди наших агентів і наші листи.
– Листи?... Покажи, як ти пишеш.
Когут 1 схопив зубами гілочку найближчого куща, відірвав тонку й гостру паличку, спритно встромив її в щілину ратиці й нашкрябав щось на піску, сказавши:
– Це я викреслюю кілька перших літер нашого алфавіту...
– А на чому ти пишеш?
– На висушених листках певного виду чагарнику, які підходять для цієї мети.
Селкірк глибоко задумався над усім цим, дійшовши висновку, що історія людей і історія тварин дуже схожі. Він погано знав історію античності, і навіть про історію, давнішу кількох десятиліть, мав туманне уявлення, але того, що він чув у портових шинках, було достатньо, щоб скласти чітке уявлення.
На п’ятий день Когут 1 чемно запитав Селкірка, чому він не полює з мушкетом, що висить під стелею хижі.
– У мене закінчилася амуніція, — чесно відповів шотландець.
– Це означає, що у тебе немає пороху? – упевнився вожак.
Селкірк сумно кивнув.
– Немає ні унції. Що, може ви і порох можете зробити?
– Ми можемо винайти щось краще, ніж порох, — буркнув Когут 1, — Скажи мені, а навіщо ти носиш пістолет за поясом, коли у тебе немає пороху? Хіба це не приклад пістолета стирчить з-під твоєї одежі?
– Я ношу, бо в ньому добре кресало, яким я розпалюю вогонь, і якби я його десь кинув, то він міг би намокнути.
– Розумію, — сказав Когут 1 і повернувся до своїх.
Наступного ранку (це була п'ятниця) Селкірк дізнався, що "з сьогоднішнім днем" він перестає бути правителем своєї території і стає слугою "Когутів". Він думав, що вони знущаються над ним, але ті були серйозні і, щоб довести це, заволоділи його печерою, хатинками та трьома красивими козами. Селкірк впав у лють, але коли його вдарили рогами, він вдарив цапа ногою, і вся його злість вилилася з його очей у потік безпорадних сліз. Когут 1 попередив його:
– І не намагайся повернутися до вчорашнього порядку, пристосуйся до нового, і ти зробиш мудро.
Потім він сказав йому прочитати наступний абзац з книги Екклезіаста: "Не будь похопним у своєму дусі до гніву, бо гнів живе в грудях дурнів. Не кажи: як це старе краще за нове, тому що ти ставиш це питання необачно. Мудрість краща за спадщину".
– Яка користь від мудрості, коли я нещасний! – схлипував шотландець, розтираючи рукою синець на сідниці.
– Помиляєшся, ти будеш набагато щасливішим, ніж раніше, ми краще знаємо, що для тебе добре. Я наказую тобі відтепер радіти і дякувати нам за добро, яке ми зробили тобі.
– Негідник! — крикнув Селкірк, мляво потрясаючи кулаком, — ти поплатишся за напад на людину.
За ці слова його били копитами, а коли він прийшов до тями, то почув від вождя:
– Ніколи більше не проклинай мене, навіть не думай про це, бо навіть думка може бути небезпечною річчю.
Щоб довести це, Когут 1 показав йому ще один фрагмент із книги Екклезіаста: "Не проклинай влади навіть у думках, ані в спальні, бо голос твій літатиме, як птах, у повітрі, і слова твої занесе крилатим доносом".
Селкірк піднявся з землі й простогнав, дивлячись у небо:
– Боже милостивий, допоможи! Христос розп'ятий, помилуй! Пошли спасіння слузі своєму!
– Можеш мене смішити, — люб’язно погодився Когут 1, — якщо тільки не забудеш, що ти мій слуга, а не того глухий, до якого ниєш. Оскільки сьогодні п'ятниця, то відтепер ти будеш називатися П'ятницею.