У 1972 році лідер Китаю Мао Цзедун, розмовляючи з президентом Франції Помпіду про відомих історичних діячів, заявив: "Олександр не був великою особистістю" (цитата з офіційного протоколу розмови, опублікованого "Le Nouvel Observateur" 13-19 вересня 1976 р.). Це твердження навряд чи можна вважати кон'юнктурним, адже навіщо? — У всякому разі, як зауважив Мальро, тоді Мао, розмовляючи з людьми, звертався уже не до них, а "до смерті", а смерті (тобто потомству) говориш те, що думаєш.
Я сформував власну думку про Олександра задовго до того, як прочитав цензуру, накладену на нього Мао. Відвідуючи мого друга, грецького реставратора пам'яток, Плутархоса Теохарідіса, у Салоніках, я делікатно відізвався:
— Вибач, Плутарх, можливо, це пов’язано з моїм недостатнім знанням предмету, але мені здається, що Філіп Македонський був цікавішою людиною, ніж Олександр Македонський…
Вимовивши цю антиенциклопедичну й антинаукову єресь, я очікував поблажливої догани, але натомість він глянув на мене ніби здивовано, посміхнувся й відповів тим шепотом, яким видають таємниці:
- Знаєш, що? Деякі з нас це теж знають. Але нікому про це не кажи.
Я розповів про це в великій журнальній статті і включив Філіпа в список "певних" кандидатів на "Безлюдні острови". І оскільки це була така впевненість, я, пишучи книгу, відкладав зображення його "острова" майже до кінця. Підійшовши до нього, я помітив, що все, що я хотів сказати під приводом того, що говорив про Філіпа, я вже сказав за іншим приводом. І тому Філіп II Македонський не був включений до цього архіпелагу.
З подібної причини не був включений і Карл Великий (Шарлемань) – він був великим, бо власними руками випік цивілізований пиріг із тіста варварського хаосу Європи першого тисячоліття після Христа: він запровадив демократичне законодавство (рівність усіх станів перед законом; у у випадку фальшивого вироку суддя зазнавав такого ж покарання, від якого він звільнив винуватця), він припинив погані практики духовенства (зокрема, скасував культ святих сумнівної святості), він нещадно діяв на користь бідним за рахунок можновладців (лорди сплачували високі податки з набутого майна і мусили підтримувати бідних, щоб запобігти поширенню жебрацтва), він палко пропагував науку, культуру, образотворче мистецтво та егалітарну освіту, наказуючи "навчати відповідно до здібностей кожного з тих, хто , з ласки Божої, вияви прагнення і талант, бо хоча краще робити добре, ніж знати як, але спочатку треба знати, як це робити". В одній зі шкіл, побачивши, що найгірше за всіх вчаться сини багатіїв, він сказав їм:
"— Що ж до вас, розпещені, зарозумілі паничі, які, вихваляючись своїм народженням, нехтують своїм навчанням, віддаючи перевагу неробству й безрозсудним розвагам, — знайте, що мені байдуже до вашого народження, і я кажу вам, що якщо ви не надолужите втрачений час з подвоєною старанністю і працею, не чекайте від Карла нічого доброго!".
Цьому низькорослому, товстому, грубому будівничому нової, кращої Європи, який охочіше використовував свою харизму, ніж палицю, і одягався так само скромно, як Філіп і Наполеон, нагадали, подібно як і Філіпу, що він був, не дивлячись ні на що, варваром (Перрой: "Високу впевненість у власній священицькій місії він легко поєднував з жорстокими манерами та утриманням численних наложниць". Канту: "У Карла пристрасті та пороки варвара були змішані з чеснотами великої людини"), але якщо грубість по відношенню до дурнів, жорстокість по відношенню до мерзотників і потяг до красивих жінок свідчать про варварство, то я фанатик варварства і нехай мене розтерзають птахи-падальники (чернець Веттін стверджував, що бачив уві сні Карла в чистилищі, розтерзаного грифом за гріх розпусти). Однією з найкрасивіших саг Середньовіччя є легенда про кохання цього монарха до дівчини, заради якої він знехтував державними справами, і про чудодійний перстень, завдяки якому кохання пережило смерть. Але це були різні дівчата; сучасні, щойно знявши бездоганно біле вбрання до причастя, перетворюються на спітнілих спринтерок, знищуючи смак справжньої еротики, сіль якої становлять довгі фортифікаційні змагання: облога серця і тіла. Минули часи, коли суворість звичаїв і перешкоди, які доводилося долати, змушували кохання зростати і перетворюватися на справжню пристрасть. Вульгарний "signum temporis" — вислів Франсуази Саган у 1983 році: "У мої часи (1950-ті роки ХХ століття — прим. В.Л.) дівчині не дозволялося спати з хлопцем, але сьогодні це вважається її обов’язком, вона ризикує зробитися об'єктом насмішок, якщо цього не робить".