Не вважаю, що можу бути неупередженим біографом Веняви, я надто поважаю його і захоплююся ним. Я знав його, коли був дитиною, тому що він відвідував будинок мого дядька, де я проводив свої канікули. Він врятував життя моєму дядькові на фронті в 1915 році, винісши пораненого з-під вогню кулеметів. Потім їхні шляхи розійшлися. Хоча вони обидва служили маршалу Пілсудському, Вєнява не хотів ототожнювати себе з багатьма починаннями своїх колег і дистанціювався від політичних інтриг гори ПОВ[5]-Легіонів, в яких, на жаль, дядько брав участь. Моя далека спорідненість з маршалом дозволили мені побачити Веняву в домі родини Пілсудських, коли я навчався в гімназії. Тоді я почав збирати інформацію про нього (біографічні дані, думки, анекдоти тощо, як кіноман, який любить колекціонувати фотографії кінозірок) і продовжую це робити досі. Востаннє я бачився з генералом в Римі в 1940 році. Протягом трьох років я навчався в Римському університеті. Літо 1939 року я, як завжди, проводив у Польщі, і мобілізація застала мене зненацька. Після поразки країни і від’їзду до Румунії мені вдалося потрапити до Італії, звідки Вєнява перекинув мене до польських загонів у Франції. Тому, повторюю, я, мабуть, не можу бути повністю об’єктивним, хоча буду намагатися. Я також не знаю, чи завжди буду точним, але я не мав змоги перевірити кожну інформацію, яку отримав або яка була надрукованою, і я утримався від розпитувань самого генерала, по-перше, тому що я не мав з ним стосунків, які б мене заохотили щоб це зробити, по-друге, такі розпити могли б викликати його небажання чи підозру.
Усі зібрані мною відомості, а також мої особисті спостереження дозволяють стверджувати, що генерал Вєнява-Длугошовський був везунчиком аж до початку війни. Природа щедро наділила його високим інтелектом, численними здібностями, блискучими рефлексами, феноменальним почуттям гумору, красою, елегантністю, особистим шармом і, насамперед, кришталевим характером. Вєнява не знав компромісу з тим, що було нечесним. Він ніколи не дозволяв втягнути себе в щось незрозуміле і нечисте. Він не випрошував для себе становищ, ненавидів хитрощі та інтриги, був ворогом розгулу кумівства. Милий до друзів і підлеглих, суворий до тих, кому не довіряв, нещадний до негідників. Природно, у нього були вороги, які зводили на нього наклепи і продовжують це робити донині. Прикладом може бути скандал зі зникненням генерала Загорського, який жодним чином не обтяжує Веняву: наклепників, які намагалися пов’язати його з цією справою, він описав одним словом: "мерзотники!". Внутрішні політичні ігри часів санації, які, серед ін. призвела до самогубства полковника Валерія Славека, були для нього чужими. У кожній думці про нього чесних людей, які його знали, повторюються одні й ті ж слова ("лицарський", "шляхетний", "самовідданий" тощо) і твердження ("людське ставлення до підлеглих", "мужність у висловленні суджень", "великодушність" і т.д.). Тадеуш Круліковський, товариш Вєняви з кадрової роти стрільців, наголошував анахронізм генерала в нашій епосі: "Це була моральність, подібна до тієї, про яку ми читаємо в старовинних казках і баладах, в історіях про бездоганних лицарів".
Так само бачив його Ян Ростворовський у своїх спогадах у "Відомостях Польських": "Це була людина не нашої епохи, не нашого часу".
Так само свідчили й інші
Болеслав Ігнацій Флоріан Вєнява-Длугошовський народився 22 липня 1881 року в Максимівці (Долинський повіт) Львівського воєводства. Його родина мала великі патріотичні традиції, дід брав участь у Листопадовому повстанні, батько (інженер земельних доріг) — у Січневому повстанні. Болеслав навчався в гімназії у Львові, іспит на атестат зрілості склав в Новому Сончі, а потім вступив на медичний факультет Львівського університету і закінчив його з відзнакою (1906). Потім коротко практикував у Львові в офтальмолога проф. Буржинського. Але для консультанта він не годився — природа тягнула його до мистецьких сфер. У Берліні він навчався в Академії образотворчого мистецтва (його пригода з отриманням знань також включала знайомство з правом і філософією), а в Парижі, куди він приземлився зі своєю першою дружиною, співачкою Стефанією Кальвас, він вивчав живопис, із задоволенням пірнав в богемне середовище Монпарнасу і літературу, вивчення якої полегшувало його чудове знання кількох мов. Він також був журналістом – надсилав кореспонденції до варшавського "Швяту". Зигмунт Камінський, згодом професор малювання на факультеті архітектури Варшавського технологічного університету, зустрів Веняву на Сені й описав його так:
5
ПОВ – Польська Воєнна Організація (