У Зимовому палаці поселилися її спадкоємці, які бачили ті самі сни з висоти крижаної вершини, і єдина надія, що залишалася для простих людей, була в тому, що колись, через століття чи два, крижана шишка на голові змученого робітника повалить крижану гору. Це не є дешевою метафорою:
Наприкінці четвертого десятиліття XIX століття Зимовий палац згорів, і цар Микола I дав своїм підлеглим рік на відновлення гіганта. У тридцятиградусний мороз десятки тисяч робітників-галерників нелюдського деспотизму працювали в приміщеннях, нагрітих до тридцяти градусів, щоб швидше висушити будівлю.
Ті, хто заходив і виходив, були шоковані шістдесятиградусною різницею температур. Працівникам, які працювали всередині, доводилося надягати на голови спеціальні шапки з крижинками, щоб вижити. Ті, хто вижив, так і не одужали. 20 тис. загинуло під час роботи.
Маркіз Астольф де Кюстен, який бавився тоді на берегах Неви, побачивши це, запитав: "Що зробила людина Богові, що той засудив 60 мільйонів істот, створених за його подобою, на життя в Росії?"[18].
18
Знову Лисяк лукавить, ця фраза була написана Кюстеном зовсім з іншого приводу: він побачив галерників у Кронштадті, тільки прибувши до Росії, а вигляд галерників будь де в світі це той ще вид. Про відбудову Зимового Палацу маркіз писав, це правда, і про "носіння на голові робітників шапок з льодом", але ж він говорить про це з чужих слів. До того ж і сам Кюстен міг і вмів прибрехати. – Прим.перекл.