(з "Мемуарів Рудольфа Гесса, командира табору Освенцим")
АНТИТЕЗА:
Дорогі мої, добрі діти!
Твій тато має покинути вас. У вас, бідолашних, залишається рідна, добра матуся (…) Ви ще не розумієте, що значить для вас ваша добра матінка, яким дорогоцінним скарбом є вона для вас. Материнська любов і турбота – найпрекрасніше і найдорожче з усього, що є на землі (...) Вона завжди оточувала вас такою відданістю та любов’ю. Скільки прекрасних моментів у своєму житті вона віддала заради вас? Як вона боялася за ваше життя, коли ви були хворі, як вона страждала і невтомно доглядала за вами. Вона ніколи не була в спокої, якщо з нею не були всі ви (…)
Кінді та Пуппі, мої кохані. Ви ще занадто молоді, щоб зрозуміти всю серйозність нашої тяжкої ситуації. Саме ви, мої любі, добрі дівчата, маєте особливий обов’язок у кожному випадку з любов’ю та відданістю стояти на боці вашої бідної, нещасної матері (…)
Мій Бурлінг, коханий мій милий хлопчик! Збережи свій милий, веселий, дитячий характер. Важке життя надто рано вирве тебе, мій любий хлопчику, з твоєї дитячої країни. Чемно слухай матусю і залишайся "татусевим милим Бурлінгом" (...)
Моя дорога маленька Анне-мяусль! Як мало я міг відчути твоє дорогоцінне маленьке існування. Мила, добра матуся повинна замість мене міцно обійняти тебе, моє мишенятко, і розповідати про твого улюбленого татуся і про те, як сильно він любив тебе. Нехай ти будеш маленьким промінчиком світла для своєї мами на дуже-дуже довгий час і нехай, щоб ти і надалі дарувала їй багато радості. Нехай твоя чарівна, сонячна вдача допоможе твоїй бідолашній, дорогій матусі в усі сумні години".
(з прощального листа Рудольфа Гесса до дітей, 11 квітня 1947 р.).
ВПРАВА 2 - ЧОЛОВІКИ
ТЕЗА:
"Ніде справжній "Адам" не розкривається так, як в неволі. Усе, що здобуто вихованням, все набуте, все, що не належить до його істоти, відпадає від нього. В’язниця з часом змушує припинити будь-яке удавання, усі ігри у хованки. Людина відкриває себе у всій своїй наготі (…) Особливо яскраво це виявлялося в концтаборі. У величезній масі в’язнів табору Освенцим-Бжезінка це було фактором вирішальної ваги. Здавалося б, однакова доля і спільні страждання мали б привести до незнищенної, нерозривної спільноти, до непорушної солідарності. Нічого з того. Ніде безсоромний егоїзм не виявляється так яскраво, як у неволі; чим важче там життя, тим відвертішою є егоїстична поведінка, породжена інстинктом самозбереження".
(із "Спогадів Рудольфа Гесса...")
АНТИТЕЗА:
"…З нашого блоку вдалося втекти в’язню. Фріцш (гауптштурмфюрер СС Карл Фріцш, заступник і права рука Гесса в Освенцімі – прим. W. Ł.) розпочав з есесівцями процес відбору.
- Втікача не знайшли, десятеро з вас помруть в голодному бункері.
Фріцш показував: "цей", "цей", і так дійшов до мене, вказав на мене і сказав:
- Цей.
Я простогнав, що мені шкода осиротити дітей... Мене вивели з черги на голодну смерть. І тут добровільно вийшов ще один в’язень. Всі були приголомшені, адже не можна було самовільно виходити з шеренги, була загроза смерті на місці, навіть якщо хтось хитнувся, то вже стріляли... Так він став перед цим Фріцшем, страшним, великим катом табору. Фріцш заревів, дістаючи пістолет:
- Чого ти хочеш, польська свиня?
Тоді в'язень спокійно сказав, що хоче піти замість одного з обраних. Я не знаю, що завадило Фріцшу, який щодня вбивав сотні людей, застрелити його на місці. Цього ніхто не очікував. Фріцш запитав:
- Для чого?
- У нього є жінка і діти, а я — католицький священик, самотня людина.
- Замість кого ти хочеш?
- Замість нього, — показав на мене отець Кольбе.
Мене витягли з цієї десятки. Я пройшов біля отця Максиміліана, який залишився там у строю. Ми нічого не сказали один одному, я навіть не міг сказати: "Дякую" (...) 14 серпня 1941 року есесівець увійшов у камеру голодування і зробив отцю Кольбе укол фенолу...".
(зі спогадів в’язня № 5659 Францішека Гайовнічека, записаних у Непокаланові 1945 р.).
Рудольф Гесс (фотографія, зроблена у в'язниці, в 1946 році)
ВПРАВА 3 - ЖІНКИ