"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
"Якщо є щось, про яке кажуть: це нове! — так уже було в часи, що були перед нами". І Сантаяна мав рацію, коли писав, що "ті, хто не знає минулого, приречені на те, щоб повторити його".
Інтронізація Крістофа була копією псевдоімперського цирку Бокасси, наче час йшов назад. 2 червня 1811 року єпископ відслужив коронаційну месу. Генріх I коронував себе. Потім він поклав королівську діадему на свою дружину, яка стояла перед ним на колінах. Його пурпурний плащ був вишитий золотими бджолами. Все було ідентично.
Він сам був копією Бокасси. Повний, кремезний, з опуклими грудьми і приплюснутим носом. Він був офіцером французької армії генерала Леклерка. Французького генерала, в армії якого служив Бокасса, також звали Леклерк. Обидва вони отримали верховне військове командування, президентство і престол у своїх країнах. Обидва вони обіцяли людям щастя.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Все вже було в ті часи, що були перед нами...
У звільнених державах Африки царює те, від чого вони самі звільнилися: рабство. "За даними Економічної та Соціальної Ради ООН і Товариства боротьби з рабством, работоргівля, безсумнівно, була виявлена в Чаді, Центральній Африці, Мавританії, Судані, Екваторіальній Гвінеї..." ("Дойче Цайтунг", 1978), і "рабське підданство" в багатьох інших країнах Чорного Континенту.
Король Генріх І приписав селянина до поміщицької плантації як в’язня. Президент республіканської (південної) частини Гаїті, Петіон, назвав це криптоневільництвом. Тадеуш Лепковський у своїй праці про Гаїті: "система примусу та експлуатації. Робочий день нагадував часи рабства. Кий часто потрапляв на спину робітників".
Король Генріх I зберіг жахливу функцію наглядача, який катує рабів. У незалежному Гаїті замість шкіряних батогів використовували дерев'яні кийки, а білих наглядачів на плантаціях замінили чорні. Свої завжди б'ють сильніше.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Все вже було в ті часи, які були…
У другій половині ХХ століття символом чорної репресивної поліції стала гаїтянська організація Тонтон Макути, права рука темношкірого сатрапа Дювальє. З часів "Комедіантів" Грема Гріна, ця назва використовується як синонім для всіх злих поліцейських сил Третього світу, подібно до того, як у Європі поліцейських лиходіїв називають "гестапо". В Європі є погана і хороша поліція, у звільненій Африці майже виключно погана.
ЗАІР: "Поліція нагадує головорізів гаїтянського президента, так званих "тонтон макутів" ("Бізнес Вік", 1980).
УГАНДА: "Основною опорою системи є Департамент громадської безпеки, група професійних убивць, схожих на "тонтон макутів" (...) Деякі джерела оцінюють кількість убитих у півмільйона людей" ("Ді Цайт", 1979 р.).
СОМАЛІ: "Навіть найм'якіша форма критики уряду не є можливою. Співробітники всесильної служби безпеки — більшість із них молоді, неосвічені, хамські на вигляд люди — мають право заарештувати будь-кого в будь-який час" ("Гвардіан", 1981).
ГАНА: "Поліція та шпики залякали всю країну" ("Die Weltwoche", 1982).
ЕКВАТОРІАЛЬНА ГВІНЕЯ: "За останні 10 років десятки тисяч людей були вбиті, часто навіть без приводу. Інформація, зібрана правозахисними організаціями, малює картину, що нагадує панування терору Дювальє на Гаїті" ("Лос Анжелес Таймс", 1977).
І так далі. "Видіння світлого майбутнього перетворилося на похмуру і часто моторошну картину. Сьогодні, здебільшого, Чорна Африка – це сукупність країн, де відбувається бійня" ("Ньюсвік", 1982).
Чорний світ став малим, як банан, який можна розчавити брудним кулаком. "Hooh".
В імперії Бокасса кулі були призначені виключно для охоронців і поліції, яка вбивала людей. Те ж саме було і в королівстві Генріха. Обидва не довіряли своїм підданим, через що і охорона, і поліція складалися з чорношкірих іноземців. У Бокасси I були заірці, у Генріха I були дагомейці. Його "тонтон макути" називалися "королівський дагомейський загін". Били, катували і вбивали вони блискуче. І стали жахом народу.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Все вже було в минулому...
У звільненій Африці панування терору викликає втечу зневірених.
МАЛАВІ: "Залякування суспільства. Люди масово тікають за кордон" (The Sunday Times, 1976).