Перші три правителі незалежного Гаїті були сліпцями – вони переслідували "вуду". Туссен згнив за ґратами. Дессалін був вбитий. Крістоф покінчив життя самогубством.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Танцювальна містерія вуду (картина гаїтянського художника-примітивіста Р. Крістофа)
Грім "розмовляючих барабанів вуду" розбудив Генрі в порожньому Сан-Сусі. "Королівські дагомейці" втекли, знаючи, що розлючених духів не можна побити батогом або застрелити, сановники розбіглися, слуги зникли. Залишилося кілька пажів і членів родини. Він був один. Надворі причаїлася темрява жовтневої ночі, осяяна сяйвом багать, і було чути пекельне виття й гуркіт тисяч копит дагомейського Огуна. Всередині холодний страх, що повзе по стінах. Тоді він прозрів…
Через півтора століття було створено найкраще з образотворчих зображень екстазу "вуду", під час якого духи перевтілюються в людей. Цю картину намалював чорний чоловік із Порт-о-Пренса, прізвище якого, за дивним збігом обставин, Крістоф...
Йому подали парадне вбрання, зі шпагою, стрічкою і всіма орденами. Генріх Крістоф одягнувся, сказав родині вийти і вистрілив собі в серце з пістолета, зарядженого срібною кулею. Його дружина Марія Луїза винесла його тіло за допомогою пажів на вершину гори, щоб захистити його від зганьблення. Вона піднялася стежкою, якою тринадцять років ходили звільнені громадяни, несучи брили смерті. Тепер вона несла тягар, чуючи позаду рев натовпу, що переслідував її. У дворі Цитаделі вона кинула чоловіка в яму з вапном, яке спалило навіть ордени. Він піднявся з ницості і повернувся до неї, ставши навіки частиною свого безлюдного острова, грудкою розчину у власному мавзолеї.
Оскаженілі орди все ближче наближалися до вершини. Десь внизу розшарпували Сан-Сусі, а світ горів, підпалений тисячами факелів. Раптом барабани стихли, і всі завмерли нерухомо, з високо піднятими головами. Чорним небом на білому коні їхав бог смерті і кладовищ барон Самеді, тягнучи за собою примарний труп короля...
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Божий виродок підняв маленьку, як апельсин, кульку, що передчасно впала з дерева. Вона була вкрита синіми плямами. Від неї пахло падаллю, до якої повзуть гієни. Над нею кружляв злий птах Ніктікоракс.
- Дивись, — сказав виродок жінці, — усе минає, як Ранок, як Сіра Година, як Перший Сон, як Дощ, що робить савану родючою. Є тільки я і більше нічого.
Жінка закрила очі. Сонце зайшло.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
"Хоох, Макафо"!
ОСТРІВ 15
АУШВІЦ (ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО)
РУДОЛЬФ ГЕСС
ВПРАВА З ДІАЛЕКТИКИ В БАЗОВОМУ ЗАКРЕСІ
(за Гегелем[3])
"Кульмінаційним пунктом людського танка смерті, звичайно ж, є
Освенцім. В тому пеклі на землі, в якому було звіряче вбито
4 мільйони народу, світ, який розумівся як бійня, досяг вершини
справності та продуктивності.
Чоловіків, жінок і дітей мордували газом, вогнеметами та
винахідливою комбінацією голоду та тифу".
("Тайм", 11 жовтня 1982 року)
ВПРАВА 1 – ДІТИ
ТЕЗА:
...Матері з дітьми, що сміялися, або плакали, йшли до газових камер. Одного разу двоє маленьких дітей так захопилися грою, що мати не могла їх відірвати. Навіть євреї із зондеркоманди не хотіли забрати дітей. Я ніколи не забуду погляд матері, яка знала, що відбувається, благаючи про пощаду. Ті, хто вже був у камері, почали хвилюватися — треба діяти. Всі дивилися на мене. Я кивнув унтер-офіцеру, і той взяв дітей, що чинили опір, на руки й поніс до камери під роздираючі серце крики матері, що йшла за ними (…) Менші діти зазвичай плакали, коли їх роздягали в таких незвичайних обставинах, але коли їхні матері або члени зондеркоманди дружньо зверталися до них, вони заспокоювалися і входили в кімнати з іграшками в руках, граючи або жартуючи. Я помітив, що жінки, які передчували або знали, що на них чекає, встигали пожартувати з дітьми або ніжно їх вмовляти, незважаючи на смертельний страх в їхніх очах. Жінка підійшла до мене і, вказуючи на своїх чотирьох дітей, які ввічливо взялися за руки, щоб провести молодшого через нерівну місцевість, прошепотіла мені: "Як ви можете змусити себе вбити цих прекрасних, милих дітей? У вас немає сердець?" (…) Я бачив жінку, яка під час зачинення камери намагалась виштовхнути своїх дітей і кричала: "Хоч моїх любих дітей залиште в живих!"...
3
"Гегелівська діалектика була найвищою формою діалектики, розвинутої на підґрунті ідеалістичної філософії (...) У гегелівській тріаді, тобто в тристадійному циклі діалектичних перетворень, що складають закономірність розвитку мислення і всієї дійсності, першою стадією циклу розвитку є теза, наступним є заперечення: антитеза, а завершальною є синтез, який є запереченням обох попередніх етапів, і по-новому поєднуючи закладені в них ознаки, призводить до створення нової, вищої якості, і в той же час є відправною точкою для наступного циклу розвитку" ("Велика загальна енциклопедія PWN").