Усі чоловіки більшою чи меншою мірою страждають від тієї чи іншої форми СИНДРОМУ АДАМСА; рівень інтелектуального розвитку тут ні при чому. Решта ж чоловіками лише прикидається.
У 1973 році міністр культури і мистецтва Франції Дрюон заявив в інтерв'ю "Le Monde", що тільки культура і освіта роблять людину вільною і дозволяють їй "смакувати високу людську гідність". Неправда. По-перше: чим вищий рівень освіти та культурної обізнаності, тим чіткіше людина бачить, що вона маріонетка, яка стрибає на ринку суєтності, валяється в бруді людської комедії, створює разом з собою канібальську ферму і, нарешті, він лише вірить у думку Воттса, що "світом править космічний кретин". Потім він починає думати про те, щоб збігти з цього бруду. А по-друге, є дещо, що відкрив Шопенгауер, Фрейд назвав "лібідо", а Юнг зарахував до архетипів людства: сексуальний потяг, якому плювати на вашу освіченість і культуру, і чим більше його стискає корсет цивілізації, тим лютіше він виривається в рай. Від цього можна навіть зійти з розуму, що також є формою втечі.
Стартова лінія була намальована кілька століть тому на берегах Європи, звідки нові аргонавти вирушали назустріч південному сонцю, шукаючи Золотого Руна та земного Едему. Дзеркалом цієї туги були численні "Утопії", майже завжди розташовані на міфічних островах щастя.
Витоки всієї забави лежать у глибокій старовині і характеризуються дивовижною, послідовною схожістю форм. Усі райські та щасливі острови того часу — від острова Змія (у "Байці про потерпілого на морі" на давньоєгипетському папірусі з петербурзького Ермітажу, прочитаному сто років тому професором В. С. Голенищевим), через острови, описані Діодором Сицилійським, які мали відкрити мореплавці Еухемер (острів Панчай) і Ямбулос (острів Сонця), або інші стародавні "літературні" острови, названі "Щасливими", "Золотими" або "Благословенними" (наприклад, Сокотра, що означає: Щасливий острів або Земля, яка дарує щастя), а також острови з "Пригод Сіндбада-мореплавця" ("він нагадує райський сад") і з розповіді "Тисяча і однієї нічі" (острів, знайдений Булукією, шукачем чарівного персня царя Сулеймана) — всі вони отримали ідеалістичні атрибути землі обітованої, і всі вони були розміщені авторами в південних морях.
Відродження мотиву відбулося в Європі XVII століття. Коли з'явилися перші повідомлення про подорожі - в "Бурі" Шекспіра (1611) з'явився екзотичний острів, на якому стародавні богині благословляли любов і радісні танці чоловіків з німфами-наядами. Через чверть століття після "Бурі" калабрійський монах Тома Кампанелла створив комуністичну утопію на острові в Індійському океані ("Місто Сонця") і просунувся у власних мріях дуже далеко для свого часу: "Спільність жінок у них (у жителів Міста Сонця – прим. В.Л.) увійшла у звичку". У своєму видінні брат Тома оспівував принади позбавлення від сексуальної сором'язливості, спільних вправ оголеними, і, нарешті, тверду красу жінок Міста Сонця ("жінки мають здоровий колір шкіри, вони високі та спритні"), протиставляючи це "ледачій знженості" і поганому станові європейських жінок, яким "доводиться вдаватися до рум'ян та босоніжок на високих підборах". У "Civitas Solis" є також пророча промова про значно більшу гігієну солярієк порівняно з Європою, про яку ми ще згадаємо пізніше. Для аргументації, яку я веду, важливо, що в протицензурних притчах Кампанелли легендарне Золоте Руно росло на лонах екзотичних дів іншого кольору шкіри.
Бачення чоловічого раю поволі набувало властивих форм, але його ще треба було знайти на земній кулі, в ситуації, коли християнство обіцяло небесний безстатевий рай. Інші релігії вже давно демонстрували краще розуміння "лібідо", навіть на похмурій півночі: рай вікінгів, Валгалла, гарантував воїнам посмертний відпочинок у теплих обіймах валькірій. Двоє головних конкурентів християнства були однаково добрими: солодкі наложниці чекають в одному з буддистських раїв, а рай Аллаха сповнений чорнооких гурій, які охоче пестять вірних мусульман. Тим часом християнський рай давав деяку певність, що в потойбічному світі зустрінеш таких самих мерзотників, як на Землі (якщо тільки перед смертю вони отримають відпущення гріхів) і тих самих жінок, які отруювали земне життя людини, літаючи в білих обладунках з ангельськими крилами і тримаючи руки, складеними до молитви.
"Баунті" у берегів Піткерну (ідеальна копія "Баунті", виконана кіностудією "Метро-Голдвін-Майєр" для потреб фільму "Заколот на "Баунті" 1962 року)