месьє Руссо, який закликає інших не грішити, як він,
і Гекльберрі Фінна, який пливе з течією великої ріки, і пана Флобера,
уродженого Боварі, який прагне іншого життя, надягаючи маску
жінки, а також Анну Кареніну, яка має дитину,
і Йозефа К., у якого є процес.
Переконайтеся, що зовсім не гірше, і що не всі чесноти
потонули в потопі пластикових виробів, третьосортних думок
і телевізійної тарабарщини.
Є багато чудових речей. Марлон Брандо досконалий.
Кава Nesca досконала. Шотландський віскі досконалий. Японський
робітник
досконалий. Досконалими є російська ікра і голландські тюльпани.
Але найдосконалішим є самогубство.
Перше самогубство в мене було у 1953 році. Кілька десятків пігулок –
доза була завелика, шлунок відкинув її, як видавець,
що відкидає перший шедевр; я втратила велику мрію.
Моє тіло замкнули в будинку без дверних ручок і піддавали електричним шокам,
найгіршим з яких була моя мати. Вона не мала до мене претензій,
постійно, зі вистражданим виразом обличчя питала, чи не тримаю я на неї зла.
Так, я ображаюся на тебе за те, що ти не є моїм братом.
Мене ображає, що Леонардо був чоловіком, а Ейнштейн
не був жінкою, а Шекспір і Арістотель.
І Коперник, і Паскаль, і Пастер, і Достоєвський, і Авіценна,
і Рембрандт, і Наполеон, і Ньютон, і Гете!
Я ображаюся на тебе за те, що нічого справді великого не повстало
без ключа, яким є пеніс, до воріт безсмертя,
а я невиліковна, надмірно амбітна провінціалка,
яка навіть не може бути жінкою, а тим більше
однією з тих любовних вампіриць, завдяки яким правдою є
що хоча жінки менш розумні, але чоловіки
дурніші, бо стають маріонетками.
Я вже знаю, що ніколи не отримаю Нобелівську премію,
але дозріла, і це не те, що мене зворушує, лише мої губи.
Мої губи пахнуть вишнями,
червоні й вирізані в таку форму, яка має викликати пристрасть;
губи, якими я можу пишатися.
І ніхто їх не цілує.
Дружба є тією квіткою, яку я не змогла виростити
(тільки Аня Секстон мене розуміла, бо вона
так само бачить Бога в самогубстві).
Я завжди почувалася чужою серед жінок,
які досягають оргазму за кожним бажанням,
але не заздрила їм — заздрила їх подорожам
з багатими чоловіками, які могли дозволити собі дорогі готелі
в будь-якому куточку світу.
Я викрадала їхні спогади, бачачи себе
на тропічних островах і серед стародавніх статуй
Греції, Македонії та Риму, позуючи для фотографій,
або на Червоній площі, на фоні собору Василя Блаженного,
будівельників якого осліпив Іван Грозний,
щоб вони не змогли скопіювати диво, але один із них повернув зір,
втік до Шаха Джахана та побудував мавзолей
для покійної пані Мумтаз Махал
— — — — — — — з лазуритів Афганістану,
— — — — — — — з мармурів Раджастану,
— — — — — — — з агатів Ємену,
— — — — — — — з бірюзи Тибету,
— — — — — — — з малахітів Росії,
— — — — — — — з китайських кристалів
— — — — — — — з черепашок і перлів Індійського океану.
А потім Шах Джахан відрубав йому руки,
щоб не міг скопіювати дива...
Натомість у мене є фото з годинником, розірваним вітром
і вмурованим в стіну плачу, білу, мов мої трусики,
на яких я вишила червоного лебедя — пам'ятку
про власну сексуальну ініціацію. Я з тих жінок, які вимикають світло
перед тим, як лягти в ліжко, і не вмію бути розгнузданою.
Але коли я занурююсь в темряву, мене ґвалтує взвод солдатів-негрів
Потім усмішка з'являється на моїх сплячих вустах.
Я писала вірші в дитинстві і зробила їх своєю професією,
коли мені було сімнадцять років. Кожен надрукований куплет,
нагорода і стипендія посилювали сяйво крил,
якими я злітала до неба ангелів-переможців.
На ексклюзивних вечірках подавали хмільні напої,
після яких я, трохи запаморочено, пояснювала Богові:
- Не хочу брататися з дурістю, злиднями і брудом, Господи,
бо я в них не завинила; віддаю перевагу людям,
які купаються двічі на день і роблять мені компліменти,
і яких я кину собі до ніг. Є мені чужою, Боже мій,
зневага до елітарності, інакше відомої як мода на егалітаризм,
яка усуває амбіції та гордість;
свободу і рівність разом становлять абсурд,
бо свобода означає право за біг по лаври,
якого запрограмована рівність не визнає. Тобі відомо,
тільки перші захапують безсмертя...