Залізний клин знову врізався в масу й почав її розрізати, як ніж, що проходить крізь людські нутрощі, вириваючи другий коридор смерті. Але цього разу завершити не вдалося – навіть кулі застряють в купах піску. Натовп був занадто великий, і кожне падіння лицаря в турнірних обладунках означало кінець його героїзму - навіть під час вправ вага цього спорядження не дозволяла йому самостійно піднятися з землі[21].
Лише ВІН потрапив на іншу сторону. Кінь під ним був настільки втомлений, що вони наздогнали б ЙОГО і пішки, якби не грім серед ясного неба: іспанські війська маркіза де Комареса, які з'явилися за містом і почали атаку. Незабаром після цього на річці Саладо Арудж провів свою останню битву. Пробите тіло Барбаросси I було знайдено на полі бою; іспанці розповідали, що його вдарив списом таємничий лицар у турнірних обладунках, який після бою безслідно зник. Серед берберських племен здавна ходили легенди про залізний привид. Саме через страх перед ним Барбаросса II (Хайр ад-Дін) був змушений покинути свої алжирські маєтки та назавжди втекти до Константинополя. Саме цей блискучий металом демон тероризував спадкоємця Барбаросси, Раїса Салаха, і все їхнє покоління, з’являючись серед сахарських оазисів скрізь, де вони намагалися нав’язати свою верховну владу. З роками пам'ять про нього загубилася...
Але ВІН був ще живий. У 1795 році він прибув до країни фараонів разом із монахом-реформатом, священиком Проспером Буржинським, чудовим знавцем східних мов і лікарем. Вирушаючи до таких диких куточків землі, де панували жорстокі мамлюцькі[22] беї, отець Буржинський потребував провідника й захисника, іншими словами, воїна, який знав цю місцевість і не боявся самого диявола. ВІН, емігрант після повстання Костюшка, був представлений отцю Просперу в Римі. Рішення було прийнято після обміну дев'ятьма словами.
- Ти знаєш Єгипет, сину? – запитав Буржинський.
- Я знаю, - відповів ВІН.
- Коли ти там був?
- Давно.
Після кількох місяців на берегах Нілу отець Проспер здобув репутацію найкращого лікаря на Сході. Мудрий гяур лікував беків Мурада та Ібрагіма, які не дуже раділи, що він лікує ще і фелахів, які не в змозі заплатити за ліки, але краще бути здоровішим, ніж гордим, тому обидва виявили свою милість. до невірного. Одного разу в 1796 року священик і його помічник були викликані до гарему Ібрагім-бея. Лікарям дозволялося оглядати фавориток і рабинь гарему лише через отвір у стіні, куди хвора простягала руку. Вимірявши пульс і температуру руки, медик ставив діагноз. Але Ібрагім відкинув правила, оскільки хворіла його дружина Зетті Зулейка, з лінії Пророка. Якщо вона помре, він втратить більше половини свого престижу. Він дозволив двом гяурам увійти в її кімнату і робити все, що їм заманеться, аби тільки вона прокинулася від "сну, який наслав шайтан".
Це була якась дивна летаргія, фактично квазі-летаргічний сон, тому що пульс і дихання не завмерли. Священик наказав своєму супутнику натиснути на шийний відділ аорти жінки, а сам притиснув великими пальцями її очні яблука. Раптом крикнув: "пусти!" і відняв пальці. Жінка глибоко зітхнула, дивлячись на них повними здивування очима. Вона була вже не першої молодості, але її обличчя сяяло красою статуй, які ніколи не старіють. Ібрагім-бей обсипав "чудотворця" золотом.
Через два роки армія Наполеона висадилася в Олександрії і рушила на Каїр. 13 липня 1798 року мамлюки спробували зупинити французів у Шубра-Хіт і зазнали першої поразки. Дізнавшись про це, французькі купці і близько дюжини військовополонених були кинуті в каїрську цитадель; ВІН, який випадково опинився в Каїрі, був серед них, бо його співвітчизники підтримували франкську армію. Вночі в'язні почули рев натовпу, який вимагав казні. Сторож сказав їм, що за наказом беків вранці вони будуть видані юрбі. Купці ридали, як діти, солдати й офіцери клялися воювати хоч би нігтями.
Було вже за північ, коли кілька озброєних людей вивели ЙОГО, закрили ЙОМУ очі і погнали вулицями міста. У будинку він зняв капюшон. Побачив, що жінка сиділа на дивані. Вона наказала сісти поруч і запитала:
- Ти знаєш, хто я?
- Так, пані.
- Коли тоді я відкрила очі, то побачила над собою твоє обличчя, настільки близько, що відчувала твоє дихання. Я вважала, що перебуваю в раю, обіцяному пророком, а ти — ангел. Потім я зрозуміла, що я жива, а ти чоловік. Я ніколи не забувала тебе... ти вкрав моє серце.
- Я тебе теж не забував. Я думав про тебе щодня, і ти була мукою моїх мрій.
Вона недовірливо похитала головою.
- Я стара...
-Я сліпий. Ти не змінився відтоді, як ми йшли руйнувати храми Амона в Сіва.
22
Мамлюки - військовий стан у середньовічному Єгипті, що спочатку рекрутувався з юнаків-рабів тюркського походження з Євразійського степу, але потім інститут військового рабства швидко поширився на представників народів Кавказу, жителів Балкан, а також південних слов'ян і русин.