Я казав про те, що він був самотнім, як і будь-який геній, і що його ненавиділо ортодоксальне мусульманське духовенство. Лише мудрість, яка принесла йому розголос "чаклуна", дозволила йому уникнути жорстокої смерті. Постійно звинувачений - він був Гуллівером серед молодих пастирів і ліліпутів, і до нього стосуються слова Свіфта: "Дурні бувають поблажливими один до одного, але якщо зустрічається людина справжнього таланту й розуму, вони негайно повстають проти нього, а якщо не можуть стягнути його вниз, то, принаймні, намагаються заплямувати його характер, вбити репутацію". Я продекламував чотиривірш Авіценни у власному перекладі, зробленому з російського перекладу оригіналу:
"Три дурні зійдуться і знай собі плетуть, Що тільки їм одним відкрита світу суть. Щоб ті осли тебе кафіром не назвали, Із ними в бесіді ослоподібним будь!“.
(Авіценна. Рубаї)
Далі я казав, що йому доводилося постійно тікати, міняти місця перебування і одягати різні маски (частіше за все, маску бідного дервіша). Протягом багатьох років його переслідували сорок головорізів Махмуда з Газни, про якого Чермінський пише:
"...Держава Махмуда, створена завоюванням і тиранією, простягалася від Бухари й Кавказу до Індії, а його владу підтримувало ортодоксальне мусульманське духовенство, яке засуджувало прогресивну секту ісмаїлітів (належав до неї батько Ібн Сіни), які проголошували, що всі люди, незалежно від їх соціального походження, рівні. Показуючись у шатах покровителя культури, Махмуд оточив себе вченими й митцями, яких змушував перебувати при своєму дворі. Він вимагав від них абсолютної покори; у глибоких підземеллях афганських фортець він ув’язнював і катував тих, хто відмовлявся бути підлесниками та фальсифікаторами історії. Всесвітньо відомий перський поет Фірдоусі, автор відомого епосу "Шах-наме", написав гостру сатиру на Махмуда, після чого йому довелося тікати. Усі прогресивні та незалежні вчені та письменники, яким вдалося втекти від Махмуда з Газни, змушені були шукати притулку в інших правителів. Це те, що зробив Ібн Сіна, і Махмуд наказав сороку посланцям схопити його...".
Я також говорив про скромність Авіценни – скромність вченого (як чоловік, він вів гуляще життя і тим скоротив його), що було виражене в його передсмертних словах: "Ми вмираємо і забираємо з собою лише одне: усвідомлення того, що нічого не дізналися".
- Я сказав тобі правду, — сказав я своєму приятелеві.
- Ти сказав мені мумію істини, витягнуту з піраміди книг, — відповів він без посмішки. - Знайди живого фараона.
Безлюдний острів став зовсім безлюдним, і я знову почав шукати Авіценну. Ще не настав час, щоб я побачив його сидячим на високій терасі будинку й глибоко замисленим після таємної зустрічі зі своїм товаришем у ненависті до людських кривд і земної несправедливості, карматом[4] Хамданом. Він дивився на місто з білими будинками і садами, де червоніла айва, цвіли білі шовковиці і вкривалися квітами персики, а в повітрі витав аромат троянд, наповнений краплями води з фонтанів і співом солов'їв. Здалеку він почув протяжний крик муедзина: "Аллах і ніхто, крім Аллаха!", пробудивши мрію про близький день, коли ті самі слова з мінаретів проголошуватимуть свободу, подаровану місту ним і братом Хамданом.
Купцям, які прибули за порадою, він повідомивЮ що розбійників треба ввести до Сезаму, тільки йому не дано було скінчити.
- Аллах Акбар! Ця людина збожеволіла! – скрикнув Ібрагім.
- І як це Пророк не трісне його по пиці — луною вторив йому Нессім.
- Невже ти не здогадуєшся, що ми цього, власне, і не хочемо?! — заволав Юссуф. — Ти прикидаєшся мудрим, а дурний, мов кульгавий страус!
- Кенсім! – прошипів Хассан, хапаючись за ножа, — через нього говорить шайтан!
- Перестань знущатися з нас, син свині, а то я зроблю з твоєї шкіри верблюжу упряж! — нарешті попросив його Хакім.
4
"