В деяких біографіях ван Гога можна прочитати, що він покалічив себе "під впливом галюцинацій, чуючи якесь дзижчання у вусі". Яка маячня! Він зробив це, бо так закликала совість – і провів екзекуцію. Але чому власне на вусі? Цієї відповіді, яку я вам надам, ви ніде не знайдете, хочалише вона є правдивою.
Пастор з Борінажу знав кожен крок Христа, вчення якого він проголошував, намагаючись наслідувати, можливо, не Його (бо це було б блюзнірством), але, принаймні, найбільш апостольського з апостолів, святого Петра. Переміна в художника не відібрала в нього пам'яті. Поліція фарисеїв нападає на Галілеянина, а святий Петро ранить мечем одного з бандитів ("видобувши меча, він вдарив слугу першосвященника і відрубав йому вухо") – це є в кожному з євангелій. І він почув себе ти самим поліцейським бандитом, який хотів спіймати кращого за себе, а оскільки не було нікого, хто б міг його покарати – покарав себе сам: позбувся свого поліцейського вуха, яке зненавидів і віддав його повії, бо воно заслуговувало лише цього. Але фарисеї викрали вухо з кабінету доктора Рея – як крадуть думки великих померлих, щоб оспівувати ними створення нових галер – і, закривши в клітці, за прягли до служби.
Кільчастий ошийник замкнувся. Відрізавши собі вухо, він припинив боротися з осамотненням, зрозумівши, що є сказаним. І почав вмирати ("Життя витікає з мене"). Протягом тих дев'ятнадцяти місяців він був конем з гравюри, якого пророчо описав в листі до брата 15 листопада 1878 року:
"На ній видно старого сивого коня, зовсім худого, смертельно вичерпаного тяжкою працею і всім довгим життям. Бідна тварина стоїть на місці, страшенно покинута і самотня, посеред рівнини, скупо порослої сохлою травою; тут же стирчить сукувате дерево, похилене, або ж зламане вітрами. На землі лежить череп, а подалі, ззаду, білий кінський скелет перед халупою мисливця на нічийних собак. Наверху небо, покрито важкими хмарами; день такий же понурий і темний".
Самотній кінь не перестав працювати. Повернувшись з шпиталю додому, він сів перед дзеркалом і намалював власний портрет – "Автопортрет з відрізаним вухом" (колекція Блоків в Чикаго), що перечить думці польського художника, Францішека Ейсмонда, що "ключем успіху портретиста є як найдокладніше відтворення вуха". Спокійно, замислено, він палить люльку. З правої сторони голови бинти, що приховують шрам, звідси і помилка стількох, що пишуть про нього )в тому, і Стоуна), що він відрізав собі праве вухо. Вони забувають, що художник малював дзеркальний відбиток – він відрізав собі ліве вухо. Він знав, що робить. Бо, завдяки цьому автопортретові, він відрізав обидва вуха – ліве в натурі, праве на полотні. Пара вух для Асклепія.
На останні дев'ятнадцять місяців життя (з яких рік просидів в божевільні) його було визнано саме божевільним. Тому багато людей писало, що він постраждав розумом, і треба було лише Антуана Арно, щоб заперечити цій нісенітниці, кричачи:
"Ван Гог не був божевільним, це його твори були атомними бомбами (...). Перед обличчям сліпучого візіонерства цього творця вся психіатрія видається шпиталем для скажених і переслідуваних мавп (...). Якщо річ йде про його відрізане вухо, то в цьому акті була чітка логіка, і світ, що безустанку напихується лайном різного виду, щоб реалізувати власні нікчемні цілі, повинен стулити пику в цій справі".
Час повернутися до Греції. Вперше я переміряв її в добі так званої диктатури полковників. Я йшов по слідах янінського паші Алі Тебелина і певної візантійської ікони[3]. Мені допомагав Плутархос Теохарідіс, приятель з часів навчання в Римському Університеті, вказуючи сліди та перекладаючи грецькі тексти англійською мовою. Його допитували в зв'язку з тим в поліції, дуже ґречно і з повною вирозумілістю до історичних інтересів приятеля з країни, що належала до червоних. В Дельфах ми попрощалися. Він повертався до Салонік, бо його відпустка скінчилася, я ж поплинув на Пелопонес.
3
Дивіться: Вальдемар Лисяк, "Ампірний пасьянс", розділ "Чотки з Яніни" і "MW", розділ "Візантійський пес".