- Та ти просто мариш! – видавив з себе Назім і вибіг на свіже повітря.
= Я чув, що ти розмовляв про смерть, - заговорив з ним повелитель.
- Так,мій пане. Там один дурний втратив розум з достатку, він переїв і зараз здихає, але, перед тим, як учинив це, в своєму безумстві він кинув дохлого кота до цистерни з водою, через що зараза може запанувати в його будинку. Краще піти звідсіля.
- Аллах акбар! – зітхнув шах. – А я вважав, що з усіх тварин найдурнішим є осел. Пішли.
Пішли вони жваво, відчуваючи в ногах великий наплив енергії. Минули опустілий базар, на краю якого якийсь спритник ще намагався торгувати невільницями і вихваляв їх дуже піднесеним голосом, хитро вважаючи, що в темряві легше продати багато раз вже використану жінку, або ж таку, що має багатенько вад в будові. Шах з Назімом, минувши кілька площ, заглибилися у вузькі вулиці, заповнені значною товпою.
- І кого ти прагнеш обдарувати видом свого обличчя, мій пане? – спитав Назім.
Шах Фатх-Алі замислився і сказав:
- Пішли до якогось мислителя, бо це ж люди, надзвичайно вчені в письмі і тому перші помічають зло. Нехай скаже, що смутить його,щоб я дізнався, які бур'яни треба виполювати у моїх володіннях. Чи знаєш ти такого, Назіме?
- Знаю, мій пане. Пішли он туди.
У них зайняло небагато часу, щоб дістатися до нори, зручно викопаної поряд зі звалищем нечистот. В ній, поряд з масляним каганком чоловік, худий, як танцюючий дервіш, при чому легко можна було дізнатися, що він заправлений у мисленні не тільки про земні речі, марні та паршиві, не гідних того, щоб їм присвічувати навіть малу хвильку розуму. Це був знаменитий вчений, і було йому більше років, нвж можна вилічити, лише один раз набравши повітря до рота, а череп його був очищений від волосся настільки старанно, як сарана очищає дерево від листя, або ж скарбник шаха бідняків з їхнього маєтку. Знав він, скільки на небі зірок, і коли буде лити дощ, а був настільки мудрим, що за оплату відучував людей від поїдання потрав, яких не можна вкрасти з прилавка.
- Скажи мені, чи є зараз погано? – спитав його шах, попередньо представившись подорожнім, що шукає правди.
- Дуже погано, - відповів мудрець.
- А в чому це є поганим?
- Погано тоді, коли людина вмирає від горя, як вмер вчора мій сусід.
- І в чому було горе того нещасного?
- Він не міг дотумкати, чому одна жінка, у відношенні до якої він був поганий і бив її, цілувала йому ноги від любові, а та, до якої був добрим, вмираючи сказала, що могла б ще пожити, але вмирає йому на злість.
- А ти знаєш, чому?
- Не знаю, власне над цим роздумую.
- А іншого зла не бачиш, старче?
- А чи бачив ти більше зло, ніж те, коли одна людина не розуміє іншої?
- Ти розумний, - сказав Фатх-Алі, дуже радуючись.
- Якби я не був мудрецем, тоді, і справді, хотів би бути шахом.
- Ким же ти хотів бути, якби вже був би шахом?
- Бажав би знову бути розумною людиною, - пояснив йому старець, а монарх навіть не спробував розгризти цю мудрість і вийшов на вулицю.
І зробили вони лише кілька кроків, і почувся великий плач з-за стіни, що оточувала охайний будинок. Шах увійшов туди за порадою Назіма і застав чоловіка в сльозах.
- Чому плачеш, приятелю? – запитав він в знак привітання і, не чекаючи відповіді, промовив речення настільки глибоке, нібито взяте з самого Корану: - Чоловік не повинен плакати, хіба що в нього є для цього причина!
Здригнувся той чоловік, бо ця мудрість потрясла ним наче смерть, або як священна епілепсія, що заставляє тремтіти тіло пілігрима, підняв на прибулого очі в сльозах і промовив тихо і дуже-дуже смутно:
- Пережив я величезну кривду і багато втратив з приводу поганих людей, ось чому і ллю сльози.
- Скажи, хто тебе скривдив, і коли це сталося?
- Позавчора, мій пане. Я, власне, хотів вже їхати з товаром на базар до Ісфахану, але боявся, що в момент мого від'їзду красуня Фатіма, дочка цирульника, яка вже на шостому місяці вагітності від мене, підніме крик на весь Тегеран, що не було б мені приємно. Бо дівиця ця голосити вміє так, що дромадери лякаються. Покликав тоді я її до себе і запропонував двічі по сто цехінів, сім кіз і чотири верблюди, що та з вдячністю прийняла, зате я дізнався, що поступив дуже нерозторопно, бо вона на прощання повідомила мені, що мій дарунок дуже її здивував, бо вона була впевнена, що це не я, а один погонщик мулів є батьком її дитини, або ж кравець візира, деяка підозра є в неї відносно трьох носильників з кінського базару. Про мене ж вона ніколи і не думала. Ось як втратив я значний добуток, про що не можу не жаліти! – скінчив нещасний купець і знову залився слізьми.
Фатх-Алі оздобив свої губи лагідною посмішкою і, кілька разів погладивши власну бороду, тихенько відійшов, залишаючи того торгівця один на один з його горем