Після чого пішов, говорячи Назімові:
- Скажи візирові, що наказую я, щоб ще сьогодні, найпізніше – завтра, подовжити на половину сажня ланцюг цьому чоловікові, щоб ніхто не міг сказати, нібито у Фатх-Алі серце є глухим до потреб людей. А зараз повертаймось до палацу, бо за цей рік вже вчинили добре; і рік цей, мабуть, не був поганим, якщо народ мій має лише такі клопоти, про які ми сьогодні чули.
І повернувся тією ж хвірткою мертвих дівиць, дуже щасливий тим, що народ його кохає, і що нікому не робиться більша кривда, ніж ті, що справляють жінки, на що і сам Пророк не міг знайти ліків.
Назім же, побажавши володареві райських снів, направився до кімнат великого візира, де йому було наказано почекати у передній, доки не закінчиться нарада з міністрами. По суті ж Алаллін-Мірза Хан віві перемовини з двома любимими синами шаха, принцом Аббасом, який був царськими шпигуном при дворі свого батька, і принцом Мухаммедом Алі, що працював на Лондон. Обидва обдаровували один другого братською любов'ю і взаємно бачили по ночах один одного вбитих на паль, або ж живцем закопаних в пустинні піски, або ж кинутих до ями, наповненої скорпіонами, а перед тим обдертими зі шкіри; і обидва вони мріяли про трон, а відрізняло їх лише те, що перший мав надію заволодіти ним за допомогою султана Росії, а другий розраховував на султана Англії.
- Що ж повинен я сказати посланникові російського падишаха, що лякається трактату, який мій батько, дай йому Аллах швидкий відхід з цієї землі, бажає підписати з франкам? – спитав, виходячи, Аббас-Мірза Хан.
- Скажи йому, що скоріш пустинна фата-моргана перетвориться на камінь та плоть, ніж станеться це перемир'я, - відповідав йому великий візир.
Після чого повернувся до Мухаммада:
- А ти, принце, завтрашньою ніччю приведи до кімнати вождя франків гурису, настільки красиву, якої його очі ще ніколи не оглядали. Я наказав привезти її з Ширазу, і вона вже в дорозі, а за кілька годин буде в столиці. Вона могла б бути найціннішою квіткою небесного саду, обіцяного нам Пророком, якби не хвороба, що точить її жіноче єство, через що жінка ця вигубила гнилою хворобою три племені мусульман, не рахуючи бродячих дервішів, на трупах яких отруїлися гієни та хмари стерв'ятників. Не поживе довго гяур, скуштувавши її солодких обійм.
Лише коли принци вийшли таємними дверима, великий візир наказав впустити Назіма, впевнений, що слуга вже відпочив після нічного походу з шахом. Назім поцілував підлогу перед ложем сановника і сказав:
- Все пішло саме так, як ти запланував, пане, всі справилися належним чином, про що ти, напевно, вже знаєш.
- Знаю, - відповів на це Аладдін-Мірза Хан, бо перед ним була чарівна лампа, яку отримав він в подарунок від царя, і в якій міг бачити все, що діється в державі, заглянути в будь-який куточок Тегерану і до кожного будинку. – Всі вони позбавилися кийків, або й стрічка, виконуючи те, що було їм наказано і передаючи шахові укладені мною слова. Я чув кожне з них, знаходячись біля вас, завдяки цій лампі, без якої мені важко було б правити. Тих, хто так любить жерти землю, і хто мало не наробив нам клопоту, поженимо завтра з землею навічно. Злодіям же, яким ми дали барана на банкет, можеш заплатити лише чотири п'ятих його ціни, до добре грали бідняків. Ти і сам справився аж надто добре, за що тебе не мине нагорода...
- Дякую, о достойний, - ще нижче склонився Назім, а оскільки тримав голову вже достатньо нихько, врізався нею в підлогу, аж його заморочило.
Аладдін же, на знак пам'яті тог, що показала йому лампа, роз'яснив обличчя і сказав:
- І бачиш, за півсажня ланцюга, який ми добавимо тому курдському псові, ми отримали ще один рік спокою, а шах не буде втручатися в наші дії і залишить нам справедливе правління, бо він вже задоволений і тішиться тим, що народ його живе у достатку. Хватило лише півсажня ланцюгу...
Після чого зачерпнув фініків, а другою рукою подав Назімові пергамент, записаний золотими літерами, говорячи:
- Вранці занесеш нашому панові лист подяки від нашог народу, ось він.
Назім взяв лист і почав читати:
"Хвала Тобі, найбільший і найщедріший з повелителів, який, коли показуєшся вночі, твориш чудеса, бо починають співати птахи, і квіти розкривають свої келихи, вважаючи, що це ранок вступив на небо. Щоб ніколи ти не бачив шакала смутку і змію горя, і щоб шабля Твоя виконувала великі чини. Щоб Аллах дав тобі стільки земель, скільки бачить їх Сонце, і стільки народів, скільки бачиш Ти зірок. Щоб дав Він Тобі вічне щастя і радість душі, силу лева і розум лиса, Тобі, хто є оздобою Землі. Бажаємо, щоб кожен з синів твоїх народив Тобі стільки онуків, щоб через тисячу років, коли вік Твій дещо похилиться, мав Ти радість для серця, втіху для очей і гордість величезну для душі, як мають її Твої жінки, бо коли дивишся на них, красиві вони наче гуриси, на яких в раю дивиться Пророк...".