Перервав у цьому місці читати вражений слуга і, подумавши, що на дуже вже величезну брехню важиться цей лайдак, що дістав з далекої півночі чарівну лампу для того, щоб підглядати за живими і вже вмерлими, спитав:
- Хто це написав?
- Хіба ж ти не почув? Простий народ написав ці слова, люди, що мешкають на передмістях Тегерану.
- Але ж вони не вміють писати!
- Не буває людей без вад, - знизавши плечима, відповів візир.
- Бісміллах! Бог є один, і не виносить Він брехні! – вирвалося у Назіма.
- Дурень, - сказав на те Аладдін, - не для того Аллах дав мову людям, щоб казали вони правду, він її і так пізнає, а на більше йому і діла немає. Йди і роби, що було тобі наказано!
Залишившись же сам, ще раз кинув оком в скло чарівної лампи мудрий візир Аладдін, слідкуючи, чи хто-небудь в цей час не намовляє до бунту, після чого накрився пурпурним покривалом і відправився на спочинок, дякуючи Аллахові, що так справедливо влаштував світ, бо якби все було добре, ніхто б не молився про покращення долі, і зменшувалася б віра, яка є джерелом порядності і чесності.
Іншалла!