Душа Стародавнього Риму вступила в жалюгідне тіло цього ченця, коли він, з волі римського народу, сів на апостольське крісло в Латеранському палаці в 1073 році (у віці 53 років). Він знав, що війни не виграються словами, йому потрібні сильні союзники на сході та заході. На сході був тридцятирічний Болеслав, який швидко перетворив свою країну на наддержаву і який ефективно стримував німецького імператора Генріха IV, передбачаючи кожен його крок, вміло граючи на розбіжностях між саксами і швабами (коли Генріх хотів напасти на Польщу, Болеслав підбурив саксів, і імператору прийшлось мати справу з придушенням повстання), протистояти чеському союзнику німців і посадити правителів на сусідні престоли (російський та угорський) згідно з власною волею. Він був би великим союзником, особливо тому, що був добрим християнином (з листа Григорія до Болека: "Єднаємося з Вашою Милістю у Христі"), який не шкодував великих дарів для Церкви у своїй країні. Цей молодий чоловік заслуговував на допомогу і звернення про допомогу.
У 1075 році вони зробилися союзниками, а потім Григорій оголосив війну імператору документом "Dictatus papae", а Болеслав почав відбудовувати антигерманську незалежність Польської Церкви з митрополією в Гнєзні, що, мабуть, викликало ревнощі та гнів у краківського єпископа – доти був першим у польській церковній ієрархії, тепер став підлеглим ґнєзненського архієпископа Богуміла. (Додатковою причиною ворожості Станіслава до монарха, безсумнівно, був королівський проект розширення мережі єпископств, що означало скорочення території Краківського єпископства, яке на той час було реальним земельним магнатом). Водночас, за згодою папи, у грудні 1076 р. Болеслав був коронований — це, у свою чергу (посилення центральної влади), розлютило польських шляхтичів, які завжди були несхильні до абсолютизму, і зробило їх сприйнятливими до підривних змов.
На початку 1077 р., загрожуваний зі сходу Болеславом і обкладений папською анафемою, імператор Генріх, проти якого повстали його піддані (прокляття звільнило їх від покори, а агенти Сміливого спонукали до непокори) - повзав на колінах біля воріт замку Каносса, благаючи про зняття анафеми. Битву вони виграли. Римське папство вперше притис сеньйора європейських монархів, здійснивши мрію святого Амвросій і святого Августина про запровадження Царства Божого на землі. Вони виграли битву, і Григорію здавалося, що війна виграна. Він зняв анафему з голови імператора, зробивши жахливу помилку.
З часу Каносси головною метою Генріха IV, якого знову допустили до влади, стала помста папі. Після перемоги у громадянській війні він був готовий, але не міг виступити зі своїм військом проти Риму, доки за його спиною стояв польський союзник Григорія VII — не було сумніву, що Болеслав відреагує мечем на захист папи. Тому спочатку необхідно було знищити цей меч, і це було зроблено за допомогою саботажу, очолюваного чи підтримуваного рукою краківського єпископа, що призвело до повстання шляхти (Войцеховський назвав це: "шедевр німецької та чеської політики"). Після вигнання Болека з батьківщини великий папа став беззахисним, а імператор Генріх спокійно зробив своє: зайняв Рим і скинув Григорія з престолу, влаштувавши йому таку ж долю, як і для Щедрого, — вигнання.
Григорій VII також був канонізований. Отже святий Станіслав знищив, по-перше: ще одного святого, Верховного Пастиря і головного захисника Церкви (чи це не зрада Юди?), по-друге: незалежність Польщі, яка одразу перетворилася з найбільшої держави Центрально-Східної Європи. в одне з найслабших князівств, по-третє: незалежність Польської Церкви (після вигнання Сміливого німецькі єпископи, призначені імператором, сиділи в Ґнєзненській митрополії та в інших польських єпархіях)[28]. Для одного святого рахунок антицерковних і антивітчизняних досягнень досить великий. Про це я хотів вам нагадати.
28
Гнєзнєнську митрополію після вигнання з нього Богумила зайняв німецький архієпископ Генрик. Деякі історики (проф. Войцеховський в "Начерках...", проф. Дзвонковський в енциклопедії "Ultima Thule" та ін.) вважають, що він раніше відігравав роль сполучної ланки між імператором і польськими змовниками і був організатором бунту проти Сміливого – Примітка Автора.